План екзаменаційного твору

До екзаменаційного твору, як вказує Міністерство освіти України в екзаменаційних матеріалах , план не обов’язковий. Необхідно уточнити, що план не обов’язково записувати у чистовику. Кожна учнівська робота пишеться за певним планом.

Саме план надає твору чіткості, стрункості, послідовності, повноти і довершеності. Розрізняють два основні види планів: простий і складний .

Пункти плану можуть формулюватися різними видами речень, а якщо не записуватимуться у чистовому варіанті твору, то учень записує у довільній формі суть того питання, про яке йтиме мова і яке обов’язково підпорядковане розкриттю теми.

Вступ — це прелюдія розповіді, що розвивається в основній частині. У ньому учень має можливість показати своє розуміння проблеми , яка розглядатиметься в основній частині. Це може бути як на життєвому досвіді, так і на знанні літературного матеріалу.

Основна частина — це розкриття основної тези, думки за допомогою фактів з тексту твору чи творів одного чи кількох письменників. Слід звернути увагу учнів на те, що при написанні роботи за творчістю двох чи кількох письменників фактичний матеріал використовується не послідовно, а паралельно .

Скільки пунктів плану у головній частині? Однозначної відповіді бути не може: все залежить від того, скільки фактів з художнього твору буде взято для доведення тези. Головне, щоб вона була аргументована всебічно і переконливо.

Але практика показує, що найдоцільніше — 3-4 пункти плану, звичайно, найвагоміших.

Висновок — це підсумок викладеного в основній частині. Він вимагає особистісної оцінки, власного погляду на питання, підняті у творі письменника. Це, зрештою, і визначення важливості, значення художнього твору, образу чи проблеми.

Головне, щоб висновок не був «пришитий білими нитками», а був органічно пов’язаний з усім, про що говорилося в учнівському творі.

Епіграф — уривок якогось твору, влучий вислів, афоризм чи прислів’я, що ставиться на початку літературного твору або перед окремими його розділами з метою увиразнити тему та ідею чи створити певний настрій. Таким чином, епіграф є авторського вказівкою на ідею твору й орієнтує читачав в задумі й намірах автора в даному творінні. А тому епіграф може стати невід’ємним компонентом структури учнівського твору.

Вдалим епіграфом учень засвідчує свою культуру, інтелект, уміння мислити широко, об’ємно.

Якою мовою треба писати епіграфи? Чи варто їх брати з інших мов: латинської, слов’янських, агнлійської, німецької чи французької? Епіграф можна брати з будь-якої мови, але, на нашу думку, школярам доцільно використовувати для цього переклади. Отже, епіграф — це бажана частина учнівської письмової роботи.

Розташування його запальноприйняте — з правого боку перед роботою, у лапки не береться, в кінці необхідний розділовий знак, обов’язкова вказівка на автора . в творах старшокласників, //ж. «Мандрівець», №3, 2005).

Цитати — дослівний уривок з чийогось твору, що наводиться письмово чи усно для підтвердження або заперечення певної думки, а іноді й для заперечення цитованого. Цитати повинні стати необхідним елементом в учнівському творі, оскільки вони сприяють образності, виразності, ємкості мовлення, дозволяють економно і глибоко характеризувати явища дійсності, образи і т. ін., служать доказами учнівських висновків-узагальнень. Використаня цитат залежить від характеру творчої роботи, але, у кожному випадку, вони займають незначну частину об’єму учнівського твору. При цьому цитати повинні бути доцільними, конкретними, чіткими за змістом і стислими.

Типовими помилками у таких випадках бувають: введення у цитату зайвих речень, тобто таких, що не стосуються заданої теми, або, навпаки, «недобір» текстового матеріалу як на початку, так і в кінці цитати. Отже, уміння цитувати передбачає вміння вибрати необхідний матеріал, вичленувати його із тексту. Скільки ж все-таки доцільно використати цитат? Якщо, наприклад, в основній частині ми маємо чотири думки для доведення тези , то підтверджувати їх необхідно не меншою кількістю фактів . Але треба врахувати, що зловживання цитатами знижує якість твору.

Недоцільно використовувати і «збиті» цитати, які переходять з книжки у книжку, з твору в твір. Підручник для 8 класу «Рідна мова» , довідник «Українська мова в таблицях «, 2008 р. подають нам різні способи цитування і відповідно різне вживання розділових знаків.

При цьому, вважаємо, слід звернути увагу на те, що

Цитата, як і пряма мова, на письмі виділяється лапками, але цитата, яка є віршованим текстом, не береться в лапки тоді, коли зберігається строфа і слова автора стоять на іншому рядку; мусить бути названий автор цитати і твір . Примітка: 1) якщо робота виконується за творчістю одного письменника, то вказуємо тільки назву твору, звідки взято цитату; 2) якщо використовуємо тільки один твір одного письменника, така вказівка не потрібна; суть чужої думки можна передати своїми словами із вкрапленням у них окремих, найбільш значущих, яскравих і точних чужих слів, які беруться обов’язково у лапки; іноді у тексті учнівського твору для логічного продовження розповіді чи опису використовується невеличкий уривок прозового твору . Словесної вказівки на те, що це цитата, може не бути, але обов’язкові при цьому лапки.