Плітка про божевілля чацкого

Твір по літературі: Плітка про божевілля чацкого.

Значення образа Чацкого в комедії А. С. Грибоєдова «Горе від розуму» дуже точно визначив Гончарів: «Він вічний викривач неправди, заховавши-шийся в прислів’я: «Один у поле не воїн». Ні, воїн, якщо він Чацкий, і притім переможець, але передовий воїн, застрільник і — завжди жертва

Події 3-го дії комедії (явища 14-21) як не можна краще під-тверждают це положення. Так, Чацкий — жертва, жертва поневоле. Слово, плітка, людська поголоска зіграли в його долі фатальну роль

Як визначив Немирович-Данченко, «Зайнялася маленька травичка, потім вогонь пішов лизати всі навколо, легкий тріск перейшов у лиховісний глу-хой шум, і незабаром усе звертається в ядушливу пожежу».

Так обмовка Софії, потім — «убедительнейшие» подробиці брешу-нишки Загорецкого й, нарешті, релігійно-політичні обвинувачення глухої графині як ярчайшее втілення «логіки» фамусовского суспільства — все це привело до того, що Чацкий був оголошений божевільним

Третя дія комедії відбувається в будинку Фамусова, у будинку, де «всі двері навстіж». Чого, до речі, не скажеш, про людей, про їхні думки, чув-ствах і намірах

Слух про божевілля Чацкого виник як би невзначай. Просто госпо-дин N вчасно виявився поруч із Софією в той момент, коли вона, обурюючись, упустила фразу: «Він несповна розуму». Так можна сказати в жарт, і не стои-ло приймати ці слова за істину. Але ні, адже це сказано про Чацком, а він всім «насолив». І тому з більшим задоволенням пан N подхвати-вает новина й робить всі, щоб про неї довідалися навколишні. Небагато отвле-чемся від подій і задамося питанням: «Чому гість Фамусова не має ім’я?» Більше того, у нього є своєрідний двійник — пан Д. Це дуже глибокий психологічний хід Грибоєдова. Безіменні гості на кликаному вечорі виконують роль малоприметную, але лиховісну. Це роль рознощиків плітки про божевілля Чацкого.

Знаряддям боротьби проти нього супротивники обрали плітку. Скажемо, гідний для них хід, іншого очікувати й не доводилося. Підступний, отвра-тительний, аморальний спосіб боротьби проти свого супротивника, не-суще світло правди

А. С. Грибоєдов дуже тонко й послідовно вишиковує психоло-гический і соціальний механізм плітки — її зародження, поширення й перетворення в очернительную неправда

Гідно подиву майстерність автора комедії, що сумели так психо-логічно тонко показати той стан, що випробовувала Софія, зрозумівши, що може відбутися через випадково загублену фразу. Іде свого роду гра — словами, поглядами, недомовками. Софія мовчить (дана авторська ре-марка), відповідає ухильно, не відразу, перш ніж підтвердити, що Чацкий божевільний. Її поводження виправдане, і складається відчуття, що ге-роиня чекає якусь ниточку, що зв’яже всі наступні події. І вона з’являється у формі питання: «Однак є прикмети?» Це питання — на-чало кульмінації добутку. Усе поставлено на карту. Відповідь Софії — початок кінця Чацкого. Дивно, з якою швидкістю слух про його сумасше-ствии, обростаючи фантастичними подробицями, обійде всіх гостей. І всі вони моментально поєднуються цим слухом, тому що Чацкий — небезпечний ворог

Отже, спочатку Софія гається з відповіддю. І цю паузу відчуваєш бук-вально фізично, вона настільки емоційно впливає, що почуттю-їли себе учасником подій. Велика роль авторської ремарки — «дивиться… пильно». У пильному погляді Софії, спрямованому на співрозмовника, бажання останній раз переконатися, до чи кінця вони розуміють один одного в тім лиховісному спектаклі, що грають. Нарешті Софія вирішується: «Мені здається». Так зароджується плітка про Чацком. Вірніше, це свідома брехня, віддана в інші руки з мовчазним наказом передати далі. І що важливо: виникши, вона втрачає авторство, стає зброєю для всіх. Ні-Кому не потрібно знати, звідки поповзли слухи; імовірно, на це й рассчитива-ла Софія

Наступною ланкою в ланцюзі, що розмотується, наростаючих слухів яв-ляется Загорецкий, для якого переносити — справа звичне й увлекатель-ное. Він з радістю викликує: «З розуму зійшов!» Грибоєдов маленькими штришками доповнює, уточнює, розцвічує подробицями звістка: » пом-ню», «знаю», «чув». Починаючи із Загорецкого, плітка стає легаль-ной.

Один із удалих авторських прийомів у комедії — сусідство комічного й трагичного. Стара графиня, будучи глухуватої, перебріхує слова по схід-ним поняттям. Це як гра в зіпсований телефон. Так, це смішно, якщо б не було трагично. І це трагичное — перекручування змісту почутого. От Загорецкий на її питання: «… немає чи тут пожежі?» — пояснює: «Ні, Чац-Кий зробив всю цю метушню». Не розчувши, графиня перепитує: «Як, Чацкого? Хто сіл у в’язницю?» І настирлива ідея про поліцмейстерів і в’язницю не дає їй спокою. За комізмом цієї ситуації коштує похмуре проро-чество. І отут Грибоєдов змушує читати між рядків. «Поліцмейстер — в’язниця — солдатчина» — це доля багатьох декабристів і всіх тих, хто пи-тался перемінити громадське життя Росії

В 21-м явищі III дії Грибоєдов зібрала всіх діючих осіб і навіть більше того. Він закінчує ремарку словами: «…і багато інші». У Грибоєдова, як ми вже переконалися, ніколи й нічого випадкового не буває. Напевно, повинне відбутися щось дуже важливе

Усе зібралися, щоб громогласно оголосити, підтвердити, провозгла-сить звістка про божевілля Чацкого. Цей авторський задум, продуманий у всіх деталях, вражає своєю логічністю й бездоганним втіленням у всім: слові, жесті, паузі. Чому саме графині Хлестова вимовляє:

З розуму зійшов! Прошу покірно!

Так невзначай! Так як моторно!

Ти, Софія, чула?

Графиня — самий впливовий, сановний гість Фамусова. А те, що вона звертається до Софії, неважливо. Створюється відчуття, що автор вустами Хлестовой (яка мовець прізвище!) звертається до нас із тим, щоб поки-зать, який моральний урок можна витягти із цієї життєвої історії

Говорячи про художню сторону явищ 14-21 з 3-го дії, не-обходжено відзначити, що Грибоєдов і тут виступає як майстер мовний ха-рактеристики героїв. Їх перед нами проходить величезну кількість, і каж-дий індивідуальний. А як умів автор звертається з ритмом і римою! До-Медия, витримана в разностопном ямбі, дозволяє передати всі відтінки й різноманіття живого мовлення. Кілька слів про синтаксичну сторону цього уривка. У тексті достаток окличних і питальних речень. Це надає додаткове емоційне фарбування реплікам дію-щих осіб

Грибоєдов — майстер психологічного аналізу. Це проявляється в тім, як переконують гості Фамусова один одного в божевіллі Чацкого. Усі вірять у це. Але тільки не читач. І якщо з якої-небудь причини Грибоєдов пре-рвав комедію на 3-м дії, перемога Чацкого однаково була б предвос-хищена.

Все це дозволяє поставити комедію Грибоєдова в ряд добутків, за словами И. А. Гончарова, що відрізняються «міцною живучістю від інших добутків».