Поринь в епоху «срібного століття»

Тема цього твору просто-таки розбурхує мою поетичну уяву. Межа XIX й XX століття — це така яскрава, активна сторінка літератури, що навіть жалкуєш, що не довелося жити в ті часи. А може, й довелося, бо щось таке я в собі відчуваю…

Бурхливість того часу постає настільки явно, ніби бачиш усі ті літературні диспути, виступи, суперечки… Спробую представити на ваш суд таку собі літературну вечірку в кав’ярні «Бродячий цуцик» . У цій арт-кав’ярні збираються кожного разу різні поети.

Хтось приходить сюди один, а хтось із компанією. Вечір на вечір не припадає — коли цікаво, коли не дуже, а іноді й до бійки доходить. Сподіваюсь, що сьогодні задиркуваті футуристи будуть вести себе пристойно.

За одним із столиків уже зібралися символісти. Вони з повагою слухають метра літератури Валерія Брюсова:

Мы на всех путях дойдем до чуда! Зтот мир — иного мира тень. Зти думн внушенн оттуда, Зти строки — первая ступень. Його підтримує Костянтин Бальмонт: Ветра вечернего вздох замирающий, Полной лунм переменчивнй лик.

Радость безумная. Грусть непонятная. Миг невозможного.

Счастия миг.

Валерій Брюсов: «Що таке символізм? Це поезія, яка наповнена кольорами. І хочу вам сказати, що для символізму чіткість, ясність кольору неприйнятна. Особливу роль тут грає не лінія, а її контур, не тон, а відтінок тону, відтінок кольору, настрою».

Олександр Блок: «Ми маємо повернути поезії втрачену красу та велич слова…» Федір Сологуб: «…і єдиний метод, який має право на життя — це метод інтуїції, натхнення». Дмитро Мережковський підтримує своїх братів по перу: «Символ — це те, що овіяне подихом, який лине з вічного…»

Від сусіднього столика, де сидять акмеїсти, долинає фраза: «Чи не пора рухатися вперед? Досить нам натяків і неясності образів, туманності та розмитості. Дайте людям саму троянду, а не розмови про троянду».

Сергій Городецький: «Не розумію я символістів. Навіщо виломлювати стіну, шукати чогось невизначеного, якщо є відчинені двері. Заходьте! Все має бути ясно, доступно, красиво».

Поет Клюєв радо хитає головою і підтримує: «Скоріше від символізму! Хай процвітає жива троянда!» Зі своїми колегами по цеху погоджується й Микола Гумільов: «Уважному читачеві й так стає ясно, що символізм закінчив своє життя. Ми акмеїсти — поети нового часу з твердим і мужнім поглядом на життя.

Ось послухайте Анну». Усі аплодують юній красивій дівчині, поетці Ахматовій, яка схвильовано говорить: «Ми — акмеїсти. «Акме» — з грецької — вершина. Так і акмеїст: його покликання — бути на вершині поетичної творчості та замість туманної абстракції стверджувати ясний погляд на життя».

Осип Мандельштам: «Ми — акмеїсти, тому що беремо від мистецтва тільки те, що є вічним». Микола Гумільов: «Храм твій, Господи, в небесах, Але дім твій — і доли земні. Розцвітають липи в лісах, І на липах птахів пісні».

Від столика символістів долітає репліка: «Та ви просто копіюєте імпресіоністів!» «Ні, — гаряче відгукується С. Городецький. — Ми не імпресіоністи! Так, ми беремо в мистецтві миттєвості, але тільки ті, які є вічними!»

У кав’ярню вривається група молодиків: Давид Вурлюк у малиновій накидці, поет Каменськии із намальованим на лобі літачком і начисто поголений поет Маяковський. Вурлюк: «Только ми — лицо нашего времени». Маяковський: «Сбросим Пушкина, Толстого и проч. и проч. с Парохода Современности».

Кручених: «Кто не забудет своей первой любви, тот не узнает последней». Хлебников: «Хотите, символистн и акмеисты, я прочитаю вам свой новий стих? Не хотите?

А я прочитаю! Смотрите на образец нового стихосложения:

Дыр бул шил убещур скум вы оо бу р Л 33. Кстати, в зтом пятистишии больше русского национального, чем во всей поззии Пушкина».

Маяковський: «А как они смотрят на нас! Ругаете, да? Вн когда смотрите на радугу или на северное сияние — тоже их ругаете? Ну, например, за то, что радугой нельзя нарубить мяса для котлет?» У дискусію втручається. господар кав’ярні: «Друзі мої!

А чи не перейти нам до віршів. Хай кожен доведе, що його вірші кращі! Хто збере більше аплодисментів, той і отримає контрамарку на вечір Айседори Дункан!»

Ось у такій галасливій літературній компанії довелося мені побувати. І допоміг мені в цьому всього лиш конспект із зарубіжної літератури! Сподіваюся, мені вдалося показати невеличкий зріз того часу, тих літературних потоків, тенденцій, які були властивими для літератури на межі XIX та XX століть. І ця епоха в Росії мала красиву назву — «срібна доба».