Про творчість, обдарованість і талант

Творчість, обдарованість, талант.

Сьогодні, які в інші епохи, ми захоплюємось творчими, обдарованими, талановитими особистостями, особливо в ранньому віці. Мабуть, кожному з нас приходилось бачити маленького скрипаля, який насилу перебирає дитячими пальчиками тугі струни інструмента, юного художника, який своїм поглядом ладен охопити весь світ і змалювати неземними фарбами, або чути божественний голос юної особистості, що з такою любов’ю передає нам усі звуки мелодій світу…

Але ми знаємо, скільки існує сама педагогіка, скільки існує й проблема виховання обдарованої дитини. Як виявити обдарованість, талант, як їх розвивати далі, аби не спотворити людську особистість, у різні періоди нашої історії ця проблема диктувалась по-різному.

Та сьогодні кризові, застійні явища в українському суспільстві, як ніколи породжують попит на обдаровану особистість. Бо тільки вона спроможна нестандартно мислити, тільки вона, наділена сильною волею і колосальною працездатністю, може вирішувати сьогоднішні нестандартні ситуації в суспільстві.

Не дивлячись на солідні теоретичні і практичні наробки педагогів і психологів різних епох, у цьому напрямку і сьогодні існують великі прогалини. Але досвід науковців, їх спостереження та аналіз наукових праць дає змогу зробити висновки, що навчання і виховання, побудоване на традиційних прийомах, згубно діє на обдаровану дитину.

А які ж потрібні методи, критерії, щоб обдарованість натури «спливла», її вочевидь помітити, розвити, по мірі можливості, аби вона ще і користь суспільству принесла.

Сьогодні для діагностики обдарованості теоретична педагогіка пропонує численні тести, як наприклад, тести Л. Занкова, Н. Левітова, С. Максименка, А. Нечаєва і інших. Але ж ми знаємо, що вірогідність їх не перевищує 80 відсотків. А ще вплив сім’ї, де, як правило, з тестуванням не обізнані, вчителі і вихователі також не часто звертаються до тестів.

На думку більшості педагогів, діагностика дитячої обдарованості — суто психологічна проблема. Та все ж таке твердження справедливе лише на теоретичному рівні. Сучасна освітня практика, спрямована на особистісно зорієнтований підхід, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід’ємну частину цілісного педагогічного процесу.

Теоретичний рівень передбачає визначення концепції обдарованості, суміжних категорій та видів обдарованості, а практичний включає методики діагностування обдарованих дітей, з’ясування їхніх психологічних особливостей та організацію роботи з ними. Саме на практичному рівні, за переконанням психологів, діагностику мають проводити вчителі й вихователі, ті, хто працює і над розвитком, і над вихованням. Але тут конче потрібен і практичний психолог, який працює з особливо складними, «пограничними» випадками, потенційною обдарованістю.

Не секрет, що ми в своїй педагогічній діяльності керуємося найпростішими методами виявлення незвичайних дітей — способом спостереження: вподобання, прагнення, схильність до чого-небудь, надмірне захоплення.

Бо саме обдарована дитина, як свідчать науковці, зокрема, російський педагог Г. Рукавишников, завжди виявляє глибокий інтерес до певних явищ, велику наполегливість і терплячість у діях, часто наближену до самовпевненості.

Дуже важливо з раннього віку виявляти і підтримувати в кожній дитині її хист, особливі, індивідуальні здібності — малювання, спів, декламування, швидку лічбу, письмо, вишивання. Адже саме з цього починається усвідомлення дитиною своєї особистості, своєї вартості у світі, звідси починається пошук шляхів її суспільної реалізації.

Пам’ятаємо, Тарас Шевченко змалку любив малювати, пізніше — списував вірші у власно зроблені розмальовані книжечки, Ньютон і Едісон захоплювались з раннього віку виготовлянням різних млинів і двигунів. Це був їх початок…

Обдарована дитина завжди впевнена у важливості своєї справи, робить її натхненно і завзято, систематично, не дозволяє псувати результат своєї праці, тоді як звичайна дитина швидко перекидається з одного заняття на інше, і її це не сердить.

Талановиті діти, як правило, спостережливі, зосереджені, посидючі, наполегливо йдуть до поставленої мети, вони здебільшого незалежні і самостійні у своїй діяльності. Такі діти швидко привертають до себе увагу, симпатію, тому часто вихователі і вчителі дозволяють або пробачають їм «проступки» чи негативи. Шкодить обдарованості і посилена увага до вихованця тоді, коли йому необхідне повне невтручання, незалежність.

Це його роздратовує, сердить, псує настрій, і він губить мету.

Насаджувати свої думки, уміння зі сторони дорослих нівелюють в дитині оригінальність, самостійність думки. Ні в якому разі не слід боротися з вдумливою замкненістю дитини: у неї зріє-визріває, «народжується» своє, нове, особисте… І будь-який тиск буде затримувати ріст творчості, прояви справжніх природних нахилів. І. А. Дістервег категорично застерігав проти насильства над дитячою природою, яке випливає з намагань зробити з дитини не те, до чого існує в неї потяг.

Проте, занадто рання «спеціалізація» у вихованні збіднює особистість, ускладнюючи її подальше життя.

Вчительська професія — одна з небагатьох, які можна назвати вічними. Ніхто і ніщо не зможе замінити вчителя — творчу особистість зі своїм неповторним учительським іміджем. То ж споконвіку саме вчителеві припадає на долю розвивати в обдарованої дитини працьовитість, цілеспрямованість, вміння завершувати розпочату справу, силу волі,

Талановиті діти для своєї творчості все знаходять у природі; у спілкуванні з нею: фарби, звуки, рухи, форми. Саме природа, на мою думку — найбільше, пробуджує в дітей мислення, уяву, фантазію. Бо в природі ми можемо найбільше знайти аналогій, чуємо, коли діти порівнюють: найкрасивішу квітку — з мамою, літак у небі — з кольоровим метеликом, голос коника-стрибунця — зі звуком скрипки.

Але, без сумніву, творча думка, уява розвиваються і під впливом літератури. Згадаймо, як зачитувались поетичними творами Леся Українка, Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва.

Сьогодні педагогіка і психологія досягла неабияких вершин у вирощуванні здібних, обдарованих і талановитих дітей. Щоб не допуститися помилок у вихованні таких особистостей, відомий психолог А. Баркан дає багато застережень, якими ми з вами, шановні вчителі і вихователі, повинні керуватися щоденно, щогодини, щохвилини. Бо будь-які огріхи можуть згасити іскорку таланту, знищити природний порив, перепинити стрімкий потяг до мети.