Про військові будні солдата героя

Великою школою мужності й героїзму назавжди залишиться в пам’яті людей Велика Вітчизняна війна, що одержала багатогранне відбиття в літературі 50 70х років. Концепція людини, як вона затверджується літературою, з найбільшою переконливістю розкривається в добутках про Велику Вітчизняну війну Військові ситуації, виконані особливого драматизму, з їх «граничною» загостреністю морального вибору, де людина виявляє себе «до дна» у добрі й злі, мужності й страху, духовній зльоті й моральному падінні, дозволяють письменникам відкривати у своєму герої головне, виявляти ідейно-моральні основи його особистості Образ людини рисується письменниками як би у двох аспектах тісно взаємозалежних: герой у протистоянні миру фашизму й герой у боротьбі за справді моральні цінності в собі в різних ситуаціях фронтових, госпітальних, тилових. Другий аспект зображення зажадав від письменників заострения морально гуманістичної проблематики добутків.

Радянські письменники затверджують, що цінність людини на війні міряється не тільки виконанням бойових завдань. Є ще одна міра його «моральні встановлення», що становлять основу характеру, рухові стимули. У цьому змісті герой В. Бикова капітан Іванівський («Дожити до світанку»), учитель Мороз («Обеліск»), партизан Левчук («Вовча зграя»), Степанида («Знак лиха») є важливим художньої системи не тільки письменників Ю. Бондарева й В. Бикова, але всієї радянської військової прози А. Т.

Твардовский відомий поет, журналіст, суспільний діяч. У своїй творчості він був поетом новатором. Що сумели побачити величезні зміни в житті, свідомості й побуті народу в роки Великої Вітчизняної війни Протягом всього А. ЖИТТЯ Т.

Твардовского хвилювала й тривожила тема відповідальності художника слова:

А де моє слово, що було б справжнім, Тим самим, котре часом спроситься Пускай воно буде не найгучніше, Але тільки б правдою безтрепетної ємне. Пускай не зі сталі воно, не навічно, Але тільки б слово від серця, серцеве…

Читаючи ці рядки, я сприймаю їх як продовження мотиву, що зазвучав у його творчості із часу пам’ятної книги «Про бійця»:

А всього іншого пущі Не прожити напевно Без чого Без правди сущої, Правди, прямо в серце що б’є….

Із самого початку Великої Вітчизняної війни й до її завершення як армійський кореспондент разом із солдатами пройшов молодий Твардовский важкими військовими дорогами Одним із кращих добутків Твардовского я вважаю всім відому поему «Василь Теркин». Читаючи її, немов розмовляєш зі своїм другом. Вірші легко запам’ятовуються. Головний герой поеми веселий хлопець із відкритою душею

Теркин хто ж він такий Скажемо відверто: Просто хлопець сам собою Він звичайний.

Герой поеми близький і зрозумілий мені. У Василя Теркина не так багато геройських учинків. Одного збитого літака так узятого в полон мови цілком достатньо, щоб переконатися в сміливості й рішучості героя у важкі ситуаціях А скільки позбавлень доводиться терпіти Василеві Теркину! Він мерзне, голодує, не має звісток від рідних, його ранять. А він не сумує. Живе й радується життю. Мені здається, сьогодні цієї якості так не вистачає багатьом людям. Теркин не може не радувати своїм життєлюбством У кухні з місця вбой. Курить, їсть і п’є зі смаком На позиції будь-який Він може переплисти крижану ріку, тягти, надриваючись, мови. А як Теркин грав на гармошці! И від тієї гармошки старої, Що залишилася сиротою, Както раптом тепліше стало На дорозі фронтовий Василь Теркин душу солдатської компанії. Недарма товариші люблять слухати його те жартівливі, те дуже серйозні оповідання От вони лежать третю добу в болотах. Іде дощ, злий кашель терзає груди. Навіть покурити не можна, тому що сірника розмокнули. Третій день «кишка кишці дуля показує».Солдати падають духом. Їм здається, що «гірше немає вже лиха»,а Теркин посміхається й заспокоює друзів, переконуючи в тім, що поки солдат почуває лікоть товариша, він сильний. За ним батальйон, полк, дивізія, вся Росія. Та й німець уже не того. Якщо торік він співав: «Москва моя», то «цієї пісні торішньої нині німець не співак». Найбільше мені подобається глава «Смерть і воїн», у якій розповідається про те, що наш герой лежить поранений і замерзає. І чудиться йому, що прийшла до нього Смерть. Минаючи кров’ю, Василь шепотить: Буду плакати, вити від болю, Гинути в поле без сліду, Але тобі по добрій волі Я не здамся ніколи. Здавалося б, і не коштувало триматися за це життя, де вся радість те мерзнути, то рити окопи, то боятися, що вб’ють тебе. Але не такий мій герой, щоб легко здатися. І він перемагає Смерть Василеві Теркину ніщо людське не далеке. Він людина «простої закваски». Теркин любить і випити трошечки, і трішки прихвастнуть, і слукавить, і помріяти про те, як буде красуватися перед дівчиськами в рідному селі, коли повернеться з війни, одержавши медаль А. Т. Твардовский затверджував, що конкретного прототипу в Теркина не було: Теркин образ вигаданий, а риси характеру цього героя автор спостерігав у багатьох людей Отже, в образі Василя Теркина об’єднані кращі моральні якості російського народу: патріотизм, готовність до подвигу, любов до праці, життєлюбство А. Т. Твардовский, розповідаючи простою, образною, народною мовою про російського солдата й події світового значення, ніде не змінив правді життя. Народ переміг саме тому, що боровся за праву справу. Доброта, народна справедливість от вирішальна сила, що приводить кпобеде. Сказати про їх звірі мало. Фашист більше, ніж звір. Це викинув, людожер. Кров, людська кров, винищування людей от, що харчує фашиста, от що тримає його на ногах Ми ніколи не простимо кривавому Гітлерові смерть наших батьків і дідів! Ніколи! Приклади катувань фашистів над радянськими людьми можна приводити нескінченно. Про цьому боляче згадувати, але забувати про цьому не можна. Саме тому, незважаючи ні на що, я приведу кілька прикладів фашистського звірства У Бресті на футбольному полі фашистські бузувіри почали розстрілювати людей поодинці. На очах у матерів розстрілювали їхніх дітей. Розправа тривала біля години. Оставшимся в живих фашистський офіцер скомандував: «Біжіть!» і юрба побігла. Вслід що біжить застрочив кулемет… Під Калачем раннім липневим ранок німці відкрили сильний мінометний і артилерійський вогонь. Бійці Червоної Армії зібралися дати фашистам відсіч, але, виглянувши з окопів, вони побачили страшну картину. Біля ста жінок, низько схиливши голови, повільно ішли в напрямі до окопів, а за ними рухалися ворожі танки, і раз у раз лунали кулеметні черги по радянських жінках. От який підступний, звірячий, підлий учинок зробили фашисти У селі Ивищи Изноковского району Смоленської області німці замкнули в церкві полсотни людей похилого віку й підпалили її. Ці й інші листи, щоденники, листівки військового років, посмертні записки, знайдені в гільзах, старі солдатські трикутники зі штемпелями польової пошти, фотографії, вирізки з газет… Яке в них багатство почуттів і думок! Зібрані воєдино, вони відтворять сторінки героїчного минулого, що вже стало історією. Історією, що не старіє від часу й завжди залишається в пам’яті народної