Проблема щирого й помилкового гуманізму в п’єсі «На дні»

Твір по літературі: Проблема щирого й помилкового гуманізму в п’єсі «На дні»

Максим Горький — найбільший письменник свого часу. У його п’єсі «На дні» виявляються всі пороки сучасного суспільства. Автор описує життя й побут людей, що потрапили на дно суспільства. Ці люди, різні по соціальному походженню, вихованню й утворенню, один раз оступилися в житті або просто розорилися й виявилися в нічліжці, де всі рівні, і немає надії вибратися

У п’єсі йде суперечка про те, що краще: правда, яка вона є насправді, або жалість, жаль і неправда. Мешканці нічліжки не задоволені своїм життям, всі вони хочуть жити інакше, так, щоб «самі вони себе поважати могли». Але вони не можуть знайти роботи, усе в боргах, багато п’ють, і про краще життя їм залишається тільки мріяти… У нічліжці з’являється мандрівник Лука, що говорить кожному що-небудь заспокійливе, що вселяє віру, але всього його слова — неправда. А Сатин говорить правду, всю правду, який би гіркої вона не була. Що ж краще, що потрібніше людині: жалість і неправда Луки або правда Сатину?

Лука — добрий дідок, до кожного знайшов підхід, кожному сказав добре слово. Заспокоїв умираючу Ганну, пообіцявши, що після смерті її чекає щасливе райське життя, хоча насправді це не так. Його слова полегшили смерть Ганні, але повністю вона в них однаково не повірила. Їй так хотілося ще хоч трошечки пожити… Акторові Лука сказав, що в якімсь місті є безкоштовні лікарні для п’яниць, де його вилікують, він знову зможе повірити в себе, у свій талант, вибратися із дна й стати людиною, знову вийти на сцену… І от Актор, повний надії, шукає це місто, живе однією лише вірою в те, що на самому-те справі й не існує. Чи полегшив Лука його життя? Немає. Зрозумівши, що пошуки даремні, що його мрія ніколи не здійсниться, Актор повісився

Сам Лука ні в що не вірить, але всім говорить, що те, у що вони вірять, є й насправді. Настю, романтичну натуру, закохану в книжкового героя, він запевняє, що якщо вірить вона в те, що в неї була теперішня любов, виходить, була вона й насправді. На питання «Є чи бог?» — він відповідає так: «Якщо віриш, виходить, є…» Але адже насправді це далеко не так! Так, Лука жалує людей, заспокоює їх, але чи не краще їм було б без його неправди? Мовлення Луки ведуть далеко від навколишньої дійсності, змушують вірити в те, чого насправді ні, і це не приносить користі. Результат говорить за себе. Але адже якби він сказав Ганні правду, що вона вмре, а Акторові — що він однаково зіп’ється, якби він говорив, що бога немає й вірити не в що, хіба стало б від цього кому-небудь легше? Навряд чи. Так чи завжди потрібна правда?

Сатин — освічена людина, у молодості працював телеграфістом, читав багато книг. У нічліжку потрапив через те, що заступився за власну сестру й убив «негідника». Сидів у в’язниці, там навчився грати в карти, і це стало його основним методом видобутку грошей на цьому дні. Він говорить, що чоло вік — це і є правда. Людина повинен бути вище ситості, і Сатин нехтує людей, що трудяться заради ситості. Він говорить, що робота повинна бути для людини, для душі, повинна приносити радість, а навколо себе він бачить одну лише рабську працю. «Людини потрібно поважати, а не жалувати й не принижувати його жалістю», — говорить він, але в той же час і не засуджує неправда Луки, уважає, що жалість і жаль потрібні тим, хто «слабшав душею, хто живе чужими соками», а тим, хто «сам собі хазяїн… хто незалежний і не жере чужого», тим неправда не потрібна. «Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!» Сатин своєю правдою відкриває ока людям, не дає помилкових обіцянок і не вселяє надії, але допомагає зрозуміти навколишню дійсність

Так що ж все-таки краще: неправда або правда? Неправда з жалю, для заспокоєння потрібна, але потрібна тільки слабким, і вона не повинна вселяти в людину віру в те, чого насправді немає. Вона потрібна лишившимся надії й віри, що впала на дно й поникло. Але сильна, мисляча й вільним неправда ні до чого. Правда — бог вільної людини! Не можна не погодитися із цими словами Сатину