Проблематика поеми «Божественна комедія»

Поема «Божественна комедія» є вершимою творчості Данте. Поема була задумана як «бачення» — подорож поета загробким світом, і складається з 3 частин: «Пекла», «Чистилища» та «Раю». Ще римські поети зображували загробний світ.

Жанр загробних подорожей став популярним у середні віки. Герой поеми — сам Дайте — втілює у своєму образі гріховне людство. Аби вийти зі стану гріховності та політичної анархії, воно через світ осудження , очищення повинно отримати блаженство .

Під керівництвом Вергілія Данте опиняться у Пеклі — підземному світі, розділеному на 9 кіл, потім піднімається на гору Чистилища, очищується від гріхів та в супроводі Беатріче підноситься до Раю.

«Комедія» виходить за рамки жанру «бачення»: Данте розглядає там питання богослов’я, моралі, історії, науки, естетичних понять епохи. Це поетична енциклопедія середніх віків та раннього Відродження. Богословські питання Данте частіше розв’язує у дусі Фоми Аквінського.

Проте його релігія носить приватний характер, що обумовлено впливом єретичних та містичних вчень XIII століття.

Центральне місце у поемі займають питання моралі та політики, гріхам Данте надає політичне та соціальне забарвлення. Політику обговорюють загробні мешканці всіх трьох світів. Данте — активний флорентійський громадянин — дбає не лише про спасіння душі, але й про такий політичний устрій, при якому не було б чвар і люди жили би щасливо. Його хвилює внутрішня флорентійська боротьба за владу, доля Італії, що руйнувалася війнами, падіння авторитету церкви, зіткнення папської та імператорської влади, ідеал монархії.

Вражає у поемі негативне ставлення автора до зрадників, до всіх, хто бажає нажити багатство нечесним шляхом . Данте засуджує лихварство та продаж церковних посад. Його ідеал, виражений у 17 пісні «Раю» — патріархальна Флоренція минулого.

Особисте ставлення Данте до кожного з грішників — повага до Латіні, ненависть до Філіппо Ардженті — надає особливого колориту поемі. Данте виступає в ній одночасно і як особистість, і як представник людства в цілому. Згідно з темою та жанром «Комедія» є алегорією, яка була єдино виправданим видом мистецтва на той час. Твір Данте тісно пов’язаний з реальністю, відображає його час, створює обличчя сучасників автора. Найяскравішими постають у поемі образи грішників «Пекла», що не покаялися — трагічні постаті, які не позбавилися своїх пристрастей, — їхні характери та долі розкриваються у сповіді та стислому описі жестів, пози, голосу.

Згадується і ніжна Франческа, і Фаріната, що нехтує Пеклом, сміливий Улісс та лютий Уголіно, що бачив загибель своїх дітей.

Менш виразними є образи грішників, що покаялися у «Чистилищі» — патріот Сорделло, лінивий Белаква, суворий Марко Ломбардський. Особливе місце серед персонажів «Комедії» займають Вергілій, Беатріче та сам поет. Вергілій зображений як мудрий та поблажливий наставник, сум робить його м’яким та людяним.

Беатріче автор змальовує як символ божественної мудрості, а в окремих епізодах і просто як людину. Сам Данте постає людиною гордою, пристрасною, нетерпимою і разом із тим чуйною до людських страждань. У поемі, де відповідно до її середньовічно-релігійного пафосу час постав перед судом вічності, нема історичної перспективи. Персонажі усіх часів та народів виступають поруч у кожній сцені. Проблематика «Божественної комедії» Данте має неоднозначний характер.

Алегоричність поеми була помічена ще за часів автора. Поділ образів на грішників, що покаялися, та тих* що не змогли покаятися, теж має алегоричне значення. Політичний підтекст надає поемі особливого звучання.

Небайдужість автора до політичних проблем тогочасності виказує у ньому громадянина-патріота своєї батьківщини. Поєднання філософсько-релігійних, моральних та політичних мотивів у поемі ставлять її в один ряд із найкращими творами людства усіх часів та народів.