Рай — «Божественна комедія» Данте

Я хочу дізнатися у нього, ясновидця, про свою подальшу долю. Що мене чекає попереду? Він відповів, що я буду вигнаний з Флоренції, в безрадісних поневіряння пізнаю гіркоту чужого хліба і крутизну чужих сходів. До моєї честі, я не буду приятелювати з нечистими політичними угрупованнями, але сам собі стану партією. Наприкінці ж решт противники мої будуть осоромлені, а мене чекає тріумф.

Каччагвіда і Беатріче підбадьорили мене. Закінчено перебування на Марсі. Тепер — з п’ятого неба на шосте, з червоного Марса на білий Юпітер, де витають душі справедливих. Їх свети складаються в букви, в літери — спочатку в заклик до справедливості, а потім у фігуру орла, символ правосудне імперської влади, невідомою, грішній, настраждався землі, але затвердженої на небесах.

Цей величний орел вступив зі мною в розмову. Він називає себе «я», а мені чується «ми» .

Йому зрозуміло те, що сам я ніяк не можу зрозуміти: чому Рай відкритий тільки для християн? Чим же поганий доброчесний індус, зовсім не знаючий Христа? Так і не зрозумію. А й то правда, — визнає орел, — що поганий християнин гірше славного перса або ефіопа, Орел уособлює ідею справедливість, і у нього не кігті і не дзьоб головне, всезрящій а око, складене з самих гідних світел-духів.

Зіниця — душа царя і псалмоспівця Давида, в віях світлі душі дохристиянських праведників . Ми піднеслися до сьомого неба — на Сатурн.

Це дім глядачів. Беатріче стала ще гарніше і яскравіше. Вона не посміхалася мені — інакше б взагалі спопелила мене і засліпила.

Блаженні духи споглядальників мовчали, не співали — інакше б оглушили мене. Про це мені сказав священний світоч — богослов П’єтро Дам’яна.

Дух Бенедикта, на ім’я якого названо один з чернечих орденів, гнівно засудив сучасних своєкорисливих ченців. Вислухавши його, ми кинулися до восьмого неба, до сузір’я Близнюків, під яким я народився, вперше побачив сонце і вдихнув повітря Тоскани. З його висоти я глянув вниз, і погляд мій, пройшовши крізь сім відвіданих нами райських сфер, упав на сміховинно маленький земна кулька, цю жменьку пороху з усіма її річками і гірськими кручами. У восьмому небі палають тисячі вогнів — це торжествуючі парфуми великих праведників.

Захоплені ними, зір моє посилилося, і тепер навіть усмішка Беатріче не засліпить мене. Вона дивно посміхнулася мені і знову спонукала мене звернути погляди до світосяйні духам, запевшім гімн цариці небес — святий діви Марії. Беатріче попросила апостолів поговорити зі мною.

Наскільки я проник у таїнства священних істин? Апостол Петро запитав мене про сутність віри.

Моя відповідь: віра — аргумент на користь незримого; смертні не можуть своїми очима побачити те, що відкривається тут, в Раю, — але так увірують вони в диво, не маючи наочних доказів його істинності. Петро залишився задоволений моєю відповіддю. Чи побачу я, автор священної поеми, батьківщину? Увінчаються лаврами там, де мене хрестили? Апостол Яків поставив мені питання про сутність надії.

Моя відповідь: надія — очікування майбутньої заслуженою і дарованої Богом слави. Зраділий Яків осяється. На черзі питання про кохання.

Його мені поставив апостол Іоанн. Відповідаючи, я не забув сказати і про те, що любов звертає нас до Бога, до слова правди. Всі дуже зраділи. Іспит успішно завершився.

Я побачив Лучано душу праотця нашого Адама, недовго жив у Земній Раю, вигнаного звідти на землю; після смерті довго тужив в Лімбе; потім переміщеного сюди.

Чотири світла палають переді мною: три апостола і Адам. Раптом Петро почервонів і вигукнув: «Земний захоплений трон мій, трон мій, трон мій!» Петру ненависний його наступник — римський папа. А нам пора вже розлучатися з восьмим небом і підноситися в дев’ятому, верховне і кристалів. З неземною радістю, сміючись, Беатріче метнула мене в стрімко обертається сферу і піднеслася сама. Перше, що я побачив у сфері дев’ятого неба, — це сліпуча точка, символ божества.

Навколо неї обертаються вогні — дев’ять концентричних ангельських кіл. Найближчі до божества і тому менші — серафими і херувими, найбільш віддалені і великі — архангели і просто ангели. На землі звикли думати, що велике більше малого, але тут, як видно, все навпаки.

Ангели, розповіла мені Беатріче, ровесники світобудови. Їх стрімке обертання — джерело всього того руху, який відбувається у Всесвіті.

Поквапившись відпасти від їх сонму були скинені в Пекло, а що залишилися до цих пір захоплено кружляють у Раю, і не потрібно їм мислити, хотіти, пам’ятати: вони цілком задоволені! Вознесіння в Емпірей — вищу область Всесвіту — останнє. Я знов подивився на ту, чия зростаюча в Раю краса піднімала мене від висій до височіням. Нас оточує чисте світло. Всюди іскри і квіти — це ангели і блаженні душі.

Вони зливаються в якусь сяючу річку, а потім знаходять форму величезної райської троянди. Споглядаючи троянду і осягаючи загальний план Раю, я про щось хотів запитати Беатріче, але побачив не її, і ясноокий старця в білому. Він вказав наверх.

Дивлюся — у недосяжній височині світиться вона, і я звернувся до неї: «Про донна, яка залишила слід в Аду, даруючи мені допомогу! У всьому, що бачу, усвідомлюю твоє благо.

За тобою я йшов від рабства до свободи. Бережи мене і надалі, щоб дух мій гідним тебе звільнився від плоті! » Глянула на мене з посмішкою і повернулася до вічної святині. Все. Старець у білому — святий Бернард.

Віднині він мій наставник. Ми продовжуємо з ним споглядати троянду емпіреях. У ній сяють і душі невинних немовлят. Це зрозуміло, але чому і в Аду були подекуди душі немовлят — ж не можуть вони бути хибними на відміну від тих?

Богу видніше, які потенції — добрі чи погані — в якій дитячої душі закладені. Так пояснив Бернард і почав молитися. Бернард молився діві Марії за мене — щоб мені помогла.

Потім дав мені знак, щоб я подивився вгору. Придивившись, бачу верховний і яскраве світло. При цьому не осліп, але знайшов вищу істину.

Споглядаю божество в його осяйне триєдність. І тягне мене до нього Любов, що рухає і сонце і зірки.