Распутін Валентин Григорович

Дата народження — 15 березня — 1937 Дата смерті — Письменник, публіцист Народився 15 березня 1937 року в районному селищі Усть-Уда Іркутської області. Дитячі роки пройшли в селі Аталанка, в 400 км від Іркутська. Батько письменника був селянином, працював у ліспромгоспі, мати — домогосподарка 1954 — закінчує школу й надходить на перший курс історико-філологічного факультету Іркутського університету 1955 — знайомство з Олександром Вампиловим, що надійшов на перший курс історико-філологічного факультету ЯРМУ 1957 — Распутін починає працювати позаштатним кореспондентом газети «Радянська молодь». 30 березня в газеті з’являється перша публікація «Нудьгувати зовсім ніколи». 1958 — у газеті «Радянська молодь» Распутін друкує статті, замальовки, репортажі, критичні кореспонденції про студентське життя, про діяльність піонерських дружин, про роботу міліції, про життя школи. Друкується в співавторстві з Р.

Градом, М. Вороніним, під псевдонімом Р.

Валентинов, але найчастіше під власним ім’ям — В. Распутін 1959 — закінчує п’ятий курс історико-філологічного факультету ЯРМУ. Працює в газеті «Радянська молодь». Під газетними публікаціями з’являється псевдонім В.

Каїрський 1961 — в альманасі «Ангара» уперше опублікована оповідання Распутіна («Я забув запитати в Лешки…»Распутін звільняється з редакції газети «Радянська молодь» і надходить на посаду редактора літературно-драматичних передач Іркутської студії телебачення. У газеті «Радянська молодь» (12 лютого, 17 вересня), в альманасі «Ангара» починається публікація оповідань і нарисів майбутньої книги «Край біля самого неба».

1962 — Распутін звільняється з Іркутської студії телебачення й працює в редакціях різних газет («Радянська молодь», «Красноярський комсомолець», «Красноярський робітник» і ін. ) У серпні цього ж року Распутін прийнятий на посаду литсотрудника газети «Красноярський робітник» Вкрасноярске.

1964 — у газеті «Східно-Сибірська правда» опублікований оповідання «Людин із цього світла». 1965 — в альманасі «Ангара» опублікований оповідання «Людин із цього світла». У цьому ж році Распутін бере участь у Читинском зональному семінарі починаючих письменників, зустрічається з В. Чивилихиним, що отметили талант починаючого автора. У газеті «Комсомольська правда» опублікований оповідання «Вітер шукає тебе». У журналі «Вогник» надрукований нарис «Роз’їзд Стофато». 1966 — у Красноярську виходить книга нарисів «Вогнищеві нових міст». 1967 — публікується повість «Гроші для Марії», що принесла письменникові популярність. Распутін прийнятий у Сполучник письменників СССР. 1968 — письменникові присуджена комсомольська премія ім’я И. Уткіна 1969 — початок роботи над повістю «Останній строк». 1971 — поїздка в Болгарію в складі клубу радянсько-болгарської молодіжної творчої інтелігенції. У Новосибірську (Західно-Сибірське книжкове видавництво) у серії «Молода проза Сибіру» виходить книга «Останній строк» з післямовою С. Викулова, що принесла Распутіну всесвітню популярність 1974 — виходить у світло повість «Живи й помни» (Державна премія, 1977). 1976 — виходить повість «Прощання із Запеклої». У це ж року Распутін робить поїздку у Фінляндію із прозаїком В. Круп’яним за запрошенням шведського семінару з питань літератури й культури. Потім він їде у Федеративну Республіку Німеччини разом з Ю. Трифоновим на книжковий ярмарок у Франкфурте-на-Майне. За кордоном на різні (англійському, німецькому, французькому, італійському, литовському, угорському, польському й ін. ) мовах друкуються твори Распутіна 1977 — у Московському театрі ім. М. Н. Ермоловой ставиться спектакль «Гроші для Марії» по однойменній повісті. У Мхате поставлений спектакль «Останній строк» по п’єсі В. Распутіна 1978 — Распутін приймає хрещення в Єльці. Хрестить письменника старець Исаакий, багато скитавшийся за рубежем після революції. У пору еміграції був одним з керівників Богословського інституту в Парижу. Повернувшись на батьківщину після війни, пройшов через табори й посилання й на заході життя оселився в Єльці. Тут він став центром притягання прочан з усією Росії У цьому ж році на екрани країни виходить телевізійний фільм К. Ташкова «Уроки французького» по однойменній повісті Распутіна 1979 — поїздка у Францію 1981 — Распутін нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора 1983 — поїздка у ФРН на зустріч, організовану клубом «Интерлит-82». 1984 — поїздка в Мексику за запрошенням Інституту образотворчих мистецтв 1985 — поїздка в Канзас-Сіті (США) за запрошенням університету. Читання лекцій про сучасну прозу 1986 — поїздка в Болгарію, Японію, Швецію 1987 — перебування в Західному Берліні й у ФРН у складі делегації, що вивчає проблеми екології й культури Останні роки Распутін займається в основному публіцистикою, пише статті (1988 — «Земля твоя й моя», «Знати себе патріотом», «Слово про патріотизм»; 1989 — «У долі природи — наша доля», «Води наші — гріхи наші», «Ліва, права де сторона» про характер літературних дискусій, «Світло погашених вікон» — про проблеми села, «Зміст давнього минулого», «Сутінки людей»; 1990 — «Про що дзвонять дзвона», «Слово про Солженицине»; 1991 — «Великий будівельник морального порядку, збирач росіянці душі», «Ближнє світло здалеку» про Сергии Радонежском, «Слово до народу»; 1992 — «Тільки вона одна знає», «Якщо зберемо любов до Росії кожного в одну любов — вистоїмо»; 1993 — «Долілиць по Лені — ріці», «Відроджуйте Росію», «Залишитися людиною», після відвідування сербів Боснії й Герцеговини надрукована стаття «Балканський вузол», «Ні, не кінчений з Росією»; 1994 — оповідання «В одному місті», «Сеня їде», статті «Думи про Росію», «Щоб захистити совість»; 1995 — «Другий Всесвітній Російський Собор» «Де моє село?»; 1996 — «Триваємо в дітях і онуках», полемічна стаття в захист Байкалу «Розпач або конформізм?»; 1997 — книга оповідань «У ту ж землю… «, оповідання «Жіноча розмова», «Отчі межі», «Бачення», стаття «Прокляті, але не вбиті», опублікований «Мій маніфест», «Славетне ім’я Сибір», 1998 — стаття «Многобедное наше щастя — жити в Росії», «Про моральну лінію», оповідання «Нова професія», «Велика місія Америки — убивство непокірливого народу», оповідання «Хата» і «На батьківщині», стаття про Пушкіна «Светоносное ім’я» 1994 — виступ на Всесвітньому російському соборі «Шлях порятунку». 1995 — рішенням Іркутської міської Думи Распутіну привласнене звання «Почесний громадянин міста Іркутська». З ініціативи письменника й адміністрації м. Іркутська відбудеться перше свято «Дні російської духовності й культури «Сяйво Росії»», що із цього часу стало проводитися в