Рецензія на нарис И. С. Тургенєва «Відлюдько»

Твір по літературі: Рецензія на нарис И. С. Тургенєва «Відлюдько»

План

I. Опис збірника «Записки мисливця».

II. Рецензія на нарис И. С. Тургенєва «Відлюдько».

1. «Відлюдько» — нарис зі збірника «Записки мисливця».

2. Короткий зміст нарису

3. Відлюдько — трагічна особистість:

А) життєві принципи Відлюдька;

Б) важка частка Фоми Кузьмича

III. Внесок Івана Сергійовича Тургенєва у вітчизняну літературу

В 40-е — 50-е року XIX століття И. С. Тургенєв створило кілька добутків, об’єднаних в один збірник — «Записки мисливця». На відміну від більшості письменників, які представляли селян безликою сірою масою, автор у кожному нарисі відзначає в житті простого народу що-небудь особливе, тому, коли всі добутки були об’єднані в збірник «Записки мисливця», селянський мир виявився описаним дуже яскраво й багатогранно. Це принесло авторові величезну популярність. У всіх оповіданнях присутній той самий головний герой — Петро Петрович. Це дворянин із села Спасского. Дуже любить полювання, через що багато подорожує. Розповідає про випадки, що відбулися з ним. Причому Тургенєв наділив його уважністю, що допомагає йому точніше розібратися в різних ситуаціях і повніше передати їх нам

«Відлюдько» — оповідання з «Записок мисливця». Був написаний в 1848 році. По своїй композиції не відрізняється від інших добутків збірника: з Петром Петровичем у черговий раз відбувається цікава історія, що він розповідає у формі монологу

Один раз увечері, вертаючись додому з полювання, оповідач потрапив під дощ. Їхати далі стало неможливо, і Петро Петрович серйозно задумався, де б йому перечекати непогоду. На його щастя, на шляху йому попався лісник, що запропонував піти до себе в хату, поки дощ не скінчиться. У хаті Відлюдька (так прозвали лісника місцеві жителі за похмурість і нелюдимость) оповідач довідався багато чого про його життя. Коли дощ пройшов, гостинний хазяїн почув звук сокири й вирішив піймати порушника. Тоді Петро Петрович запропонував піти вдвох. Так вони й зробили. Злодієм виявився «мужик, мокрий весь у лахміттях з розпатланою бородою», що, очевидно, не від гарного життя пішов на злодійство. Петро Петрович пошкодував його й попросив Відлюдька відпустити селянина, але той не погодився й повів мужика до себе в хату. Однак після довгих прохань про пощаду й клопотання з боку Петра Петровича, лісник зглянувся й відпустив його.

Відлюдько — особистість цільна, але трагичная. Його трагедія полягає в тім, що в нього є власні погляди на життя, але іноді йому доводиться ними поступатися. У добутку показано, що більшість селян середини XIХ століття ставилися до злодійства, як до чого повсякденному: «В’язки хмизу не дасть із лісу потягти», — говорив мужик, начебто в нього було повне право красти з лісу хмиз. Звичайно, головну роль у становленні такого світогляду зіграли деякі соціальні проблеми: незабезпеченість селян, неосвіченість і аморальність. Відлюдько не схожий на них. Він сам живе в глибокій бідності: «хата Відлюдька складалася з однієї кімнати, закоптілої, низкою й порожній, без полатей і перегородок»,- але не краде (якби він крав ліс, він міг би собі дозволити білу хату) і намагається відучити від цього інших: «а ти однаково красти не ходи». Він чітко усвідомлює, що, якщо кожний буде красти, стане тільки гірше. Упевнений у своїй правоті, він твердо крокує до власної мети

Однак його впевненість іноді підривається. Наприклад, у випадку, описаному в нарисі, коли людські почуття жалості й жалі состязаются в ньому з життєвими принципами. Адже якщо людина дійсно бідує й у нього немає іншого шляху, він часто йде на злодійство від безнадійності. Фомі Кузьмичу (лісникові) випала найтяжка частка все життя коливатися між почуттями й принципами

Нарис «Відлюдько» має багато художніх вартостей. Це й мальовничі картини природи, і винятковий стиль оповідання, і своєрідність героїв і багато чого, багато чого іншого. Внесок Івана Сергійовича у вітчизняну літературу безцінний. Його збірник «Записки мисливця» коштує в ряді шедеврів російської словесності. А проблеми, підняті в добутку, актуальні й по цей день