Робота з батьками. Формування етичної культури у дітей

Робота з батьками. Формування етичної культури у сім’ї

Багато століть існує людство. У житті людини мільйони раз в повторювалися деякі звичайні, повсякденні ситуації. Із зміною умов життя зазнали змін і норми моралі та правила поведінки, багато з них відійшли, замість них народилися нові, що більше відповідають часові.

«Ніщо не обходиться нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість», — ці слова Сервантеса не тільки не застарілі, а й набули нового, більш глибокого змісту в нашому суспільстві. Ввічливість — це сума вчинків, що визначають внутрішню культуру людини. Виховання культури поведінки — нелегка справа. Початок усіх початків у ній — виховання поважного, бережливого ставлення до людей, що нас оточують повсякденно. Адже перший крок у формуванні нової людини — це, насамперед, прищеплення елементарних законів співжиття залежить від батьків.

Кожний дорослий приходить у життя з дитинства. Від того, чого навчили нас у дитинстві, залежить те, що ми зможемо залишити у спадок своїм дітям, як виховаємо їх. Самою природою закладений у дітей потяг до знань. Завдання дорослих — не прогавити цього Божого дару.

З перших років життя, дитині треба прищеплювати навички ввічливості поведінки, вчити доброти, вміння осмислювати, розрізняти «що погано, що добре». Саме в дитинстві виховується розум і серце наших синів і дочок.

Психіка дитини податлива й пластична. Вона схильна до емоційного відліку, до наслідування. Саме в дитячі роки в розумі і серці дитини закладаються моральні почуття.

Завдання дорослих у цей час — виховувати в дитині співчутливість делікатність щодо інших людей, турботливість, тактовність співчуття до ровесників і дорослих.

Особливе місце у вихованні культурної поведінки дитини належить школі. Адже за своїм характером школа схожа на трудовий колектив, це другий дім. Тому у школяр в мають бути вироблені єдині вимоги щодо дотримання правил поведінки.

Молодший шкільний вік є періодом входження в соціальну зрілість. На цьому етапі активно формується світогляд, розвиваються емоційно — вольова, пізнавальна, потребніста сфера дитини, набувається досвід спілкування, закладаються основи відповідальної поведінки молодших школярів у сучасних умовах важливою соціально — психологічною проблемою, актуальність якої визначається як потребами суспільства, так необхідністю морально — етичного розвитку дитини.

Важливу роль у вихованні моральних основ взаємодії дитини з іншими людства ми, формування ставлення до навколишнього світу через його сприйняття відводиться сім’ї як первинному осередку суспільних відносин, зокрема міжособистісних взаємин. У сім’ї створюються умови для соціалізації дитини, оволодіння духовною культурою, моральними цінностями нації. Рівень культури батьківсько-дитячих взаємин у сім’ї визначає якість психічного, емоційного та морального розвитку дитини, підготовки до різнорівневих контактів поза сімейним мікросередовищем.

Сучасна українська сім’я, пристосовуючись до економічних, соціальних, культурних змін у країні, повною мірою не реалізує своїх головних функцій, насамперед виховну. Для утілення у позакласній виховній роботі використовується комплекс різноманітних методів, форм, прийомів виховної роботи, адаптованих до вікових особливостей дітей молодшого шкільного віку, спрямованих на виховання у них культури взаємин з батьками. Найбільш ефективними є заняття з проведення сюжетно — рольових ігор, виконання завдань з самостійного складання казок, інсценізації батьківсько-дитячих діалогів, вирішення виховних ситуацій.

Проблема етичної культури сім’ї є актуальною і важливою для розвитку педагогічної науки.

Підвалини людської особистості закладаються у сім’ї — це добре відома істина, що не піддається жодному сумніву на «теоретичному» рівні аксіомою. Останнім часом батьки дітей, як приходять до школи, самі соціально не надто зрілими серйозно потерпають від інфантилізму. Необхідно відновити діалог між школою і сім’єю, налагодити співпрацю з батьками, проінформувати батьків з питань забезпечення потреб дітей та формування у них інтересів, передусім духовних.

Лише разом з учителями батьки можуть прищепити своїм дітям імунітет проти будь — якого бруду, аби бути спокійними за їхню долю. Робота з батьками не повинна зводитися до «накачок» та «розгонів» на батьківських зборах. Меті налагодження стосунків спільної виховної роботи могли б слугувати різного роду акції: творчі вечори, походи, заходи із спільної праці.

Учитель здатен індивідуально підібрати і дати дитині цікаве заняття, а батьки не повинні вбачати в цьому якусь експлуатацію. Вони мають бути кровно зацікавлені в тому, щоб їхня дитина була «при ділі». Кожні батьки виховують свою дитину, як уміють: у вседозволеності чи аскетизмі, за книжками чи на власний розсуд, за новітніми технологіями чи так, як самого виховували батьки. І ось у батьків виріс школяр.

Поради батькам: 1. Виконувати поради вчителя. 2. Не робити шкільні вправи замість дитини. 3. Не вимагати повної самостійності та відповідальності. 4. Поважати працю дитини.

5. Контролювати виконання домашніх завдань. 6. Давати можливість дитини відпочивати після школи. 7. Не примушувати виконувати д/з. 8. Допомогти дитині раціонально розділити час виконання д/з.

9. Дбати про фізичну безпеку дитини. 10. Виявляти любов до дитини. 11.

Виявляти довіру та повагу до дитини. 12. Приділяти дитині час. 13.

Підтримувати дитину. 14. Залишати час для себе і дбати про власне здоров’я.

Сім’я — особлива атмосфера, куди дитина несе свою радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо учень не ділиться з батьками, варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сімейного виховання». Сімейне спілкування. Від цих слів віє теплотою і справедливістю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування — запорука доброго настрою, душевного спокою. З іншого боку, встановлено, що ніде люди не ранять один одного так боляче, як вдома, в сімейних конфліктах.

В. О. Сухомлинський пише : «Без батьківської мудрості немає виховуючої сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей, сімейні стосунки, побудовані на громадському обов’язку, відповідальності, мудрій любові і вимогливій мудрості батька та матері, самі стають величезною виховуючою силою». Дорослі виховують дітей своїми щоденними справами вчинками.

Все, що чують і бачать діти знаходить відгомін в їхніх серцях. Дитина щаслива тільки тоді, коли вона вірить. Неслухняність, зухвальство, грубість — усе це виникає в дитячій поведінці саме ті моменти, коли ламається віра в найдорожчих людей — батьків.

Література Я. М. Шуль «Етика на кожен день» Е. В. Білик «Сучасна енциклопедія етикету» .Л. Сіданіч «Культура взаємин батьків і дітей, її сутність та зміст» А. . Кузьмінський «Педагогіка» В. А. Омелененко «Початкова освіта» «Родинна педагогіка та робота з батьками»