Роль третьої дії в комедії А. С. Грибоєдова «Горі від розуму» Горі від розуму Грибоєдов А. З

Роль третьої дії в комедії А. С. Грибоєдова «Горе від розуму»
Комедія А. С. Грибоєдова «Горе від розуму» була першим реалістичним добутком у російській літературі. Їй було призначене довге життя, тому що автор підняв у ній проблеми, що хвилювали людей незалежно від епохи, у яку вони жили. Так, проблема розуму й божевілля, суспільні проблеми, боротьба «століття нинішнього» з «століттям минулої» існують і в наші дні

Грибоєдов прагнув показати російське суспільство 20-х років XIX століття в період підйому суспільного руху. Він описав людей, які хотіли відгородити себе від реального життя й існувати за зразком і подобою своїх батьків. А тих, хто не бажав випливати за ними, вони нарікали божевільними

Роль третьої дії в п’єсі дуже важлива не тільки з композиційної точки зору, але і як кульмінація суспільного конфлікту — зіткнення «століття нинішнього» з «століттям минулої». Тут же ми можемо в особах побачити фамусовское суспільство

Що прийшли на танцювальний вечір у будинок Фамусова були: Скалозуб, що постійно відпускає плоскі жарту, що, будучи представником військового стану, поставив перед собою головну мету — не захищати Батьківщину, а добути чин генерала («Мені тільки б дісталося в генерали») Молчалин, що, будучи «безрідним», але «діловим», у всім потурає Фамусову і його оточенню, за що ті прощають йому його незнатність; князь Тугоуховский з дружиною й шістьома дочками, що вважає глухоту єдиним недоліком; Репетилов, що є як би відбиттям у кривому дзеркалі передової молоді 20-х років XIX сторіччя, а також Горичи, Хрюмини, Хлестова, добродії N і В.

Гості розважаються, танцюють, але під цією маскою веселощів ховається користь. Насправді, приходячи на вечір, вони сподіваються знайти або скласти вигідну партію, зав’язати знайомство, знайти заступництво. Вони у всім шукають особисту вигоду, лицемірять, а щирість уважається дурним тоном або навіть божевіллям

Суспільство не бажає чути правду, тому що в ній воно бачить погрозу своєму спокою

Представники цього суспільства бажають жити так, як жив Максим Петрович, «вельможа у випадку». Для них він являє приклад глибокого розуму. Адже він зміг, здавалося б, зовсім програшну ситуацію перетворити у виграшну, «упав так так, що ледве потилиці не пришиб», домігшись у результаті розташування імператриці. На думку людей фамусовского суспільства, жити треба так, а не інакше.

Чацкий намагається достукатися до них, але вони обгороджують себе від нього, оголосивши божевільним. Для них так легше, до того ж з’явився привід для плітки, що, почавшись із безневинного висловлення Софії «От, знехотя з розуму звела», дійшла до того, що навколишні вирішили, що головного героя треба побоюватися як соціального безумця. Тепер можна не обертати уваги на його мовленні, у яких він викривав московське суспільство. Навіщо слухати божевільного?

А ні про що не підозрював Чацкий продовжує міркувати про насущні життєві проблеми. Центральним у третій дії є монолог головного героя про «французика з Бордоіль». У ньому він викриває російське суспільство, що у всім намагається наслідувати іноземному. Воно схиляється перед приїжджими з Європи, які в себе на батьківщині вважаються звичайними людьми й нічого особливого із себе не представляють, у Росії ж вони чи ледве не боги. Чацкий дивується, наскільки дворянське суспільство віддалилося від народу. Він призиває не копіювати іноземців, «щоб розумний, бадьорий наш народ хоча б по мові нас не вважав за німців». З європейської культури можна запозичити найважливіше й потрібне, але не всі підряд. На думку Чацкого, було б краще «хоч у китайців би… трохи зайняти премудрого в них незнанья іноземців*. Але фамусовское суспільство висміює його погляди, для цих людей ближче звертання «мадам і мадемуазель», чим «пані».

У всій п’єсі й безпосередньо в третій дії присутнє мотив глухоти. Люди не хочуть слухати Чацкого, їм набагато більше по душі вести бесіду з «французиком з Бордоіль». Сама свідомість того, що він іноземець, вселяє впевненість у його неабиякий розум, упевненість у те, що його варто послухати, хоча насправді в нього «п’ять, шість найдеться думок здорових і він насмілиться їх гласно повідомляти».

Читаючи комедію Грибоєдова «Горе від розуму», ми можемо побачити всю бідність внутрішнього миру героїв, а виходить, і всього московського дворянського суспільства 20-х років XIX сторіччя, всю їхню обмеженість, незважаючи на якусь освіченість

Більшість представників цього суспільства дивляться на життя, постійно обертаючись назад. Вони не хочуть заглянути в майбутнє, їм набагато більше по душі жити минулим.