Роман И. С. Тургенєва «Новина»

Про створення роману «Новина» И. С. Тургенєв писав: «Помічу тільки одне, що жодне з моїх більших добутків не писалося так незабаром, легко (у три місяці) — і з меншою кількістю помарок. От після цього й суди!..» Повсякчасний тургеневский метод: довге обмірковування й стрімке написання. Ще в 1870 році виникла ідея роману «Новина», створювався ж він у квітні-липні 1876 року. Час дії роману, як позначив його сам автор,- кінець 60-х років XIX століття, однак відбилися в ньому події більше пізні: так зване «ходіння в народ» 1874-1875 років. Російська революційна інтелігенція переживала в той час трагічне усвідомлення своєї роз’єднаності з народом, що був позбавлений щирого розуміння причин свого тяжкого становища, а тому й далекий тим цілям, яким присвятили себе ці люди.

«Ходіння в народ» стало спробою революційного разночинства зблизитися з народом, розгорнути масову агітацію серед селянства, щоб підняти його на масовий виступ проти режиму. Усе було задумано раціонально, але самі «народники» (так стали називати нове покоління революціонерів) були все-таки «далекі від народу», що вони намагалися спонукати до повстань і бунтів. Революційна робота велася стрімко, але селяни не приймали чужинців, і рух зрештою був розгромлений. Тургенєв із самого початку скептично поставився до руху народництва, розуміючи упадничество самої ідеї. На цьому матеріалі письменник створив роман «Новина», у якому відбив своє бачення проблеми революційного народницького руху, шляхи історичного розвитку Росії. У період 70-х років XIX століття в російській літературі одержав поширення так званий «антинігілістичний роман» (проти нігілістів — звідси й назва). Самий значний «антинігілістичний роман» — «Біси» Достоєвського.

Деякі критики зараховували до цього ж жанру й останні романи Тургенєва. «Новина» нерідко зближали з «Бісами». Відомо, що в романі Ф. М. Достоєвського відбита діяльність організації, створеної змовником-анархістом Нечаєвим. Нечаєв з’являється й на сторінках роману «Новина»: той самий таємничий Василь Миколайович, від якого герої роману одержують час від часу письмові розпорядження. Крім того, в авторських чернетках добутку є запис про Машуриной: «Нечаєв робить із її свого агента», і про Маркелове: «Зовсім зручна й готова майже для Нечаєва й ДО°». У самому романі Маркові лов характеризується так: «Людина щирий, прямій, натура жагуча й нещасна, він міг у цьому випадку виявитися безжалісним, заслужити назву нелюда…» Однак у тім же Маркелове автор виділив і цілком привабливі якості: ненависть до неправди, жаль до пригноблених, готовність до безумовної самопожертви.

Тургенєв жалує своїх героїв — нещасних, що заплуталися у власних помилках, що заблудилися молодих людей. Сам він про це так писав: «Я зважився… взяти молодих людей, здебільшого гарн і чесних,- і показати, що, незважаючи на їхню чесність, сама справа їх так ложно й нежиттєво — що не може не привести їх до повного фіаско… Молоді люди не можуть сказати, що за зображення їх узявся ворог; вони, навпроти, повинні почувати ту симпатію, що живе в мені — якщо не до їхнім цілям,- те до їхніх особистостей». У такому відношенні до революціонерів автор «Новини» явно протистояв «антинігілістичному роману». Однак Тургенєв не симпатизує справі, яким займаються молоді герої. Насамперед, «народники» у романі зовсім не знають, чим живе той реальний народ, заради якого вони готові жертвувати собою. Вони уявили собі якийсь абстрактний народ, тому занадто сильно були вражені, коли перша ж спроба Маркові лову підняти мужиків на бунт скінчилася провалом: селяни зв’язали його й видали владі. Тургенєв підкреслює й «деяку розумову вузькість» цих людей: «…люди до того йдуть у боротьбу, у техніку різних своїх підприємств,- говорив він,- що зовсім втрачають широту кругозору, кидають навіть читати, займатися, розумові інтереси відходять поступово на задній план; і виходить зрештою щось таке, що позбавлено духовної сторони й переходить у службу, у механізм, у що хочете, тільки не Е живу справу». Ні «живої справи» — от вирок автора героям «Новини», тому що вони «готові робити, жертвувати собою, тільки не знають, що робити, як жертвувати…».

Серед хаосу сумнівів, протиріч, безвихідності метається в «Новині» «російський Гамлет» — Нежданов: «Так отчого ж це невизначене, неясне, ниюче почуття? До чого, навіщо цей смуток?..» Але Нежданов — це Гамлет що вирішив взяти собі роль Дон Кихота. Він прагне до самопожертви заради високої ідеї, але сам же відчуває й фальш свого наміру, своїх прагнень. Натура Нежданова надлам льону — і немає іншого результату його життя, крім самогубства. Але є чи істинно сильна особистість, «новий росіянин Инсаров»? Де Базарів? Це давній писаревский питання як би по вис у повітрі й не міг не усвідомлюватися читачами й автором Але автор в 1874 році висловив думку, що «Базарови зараз не потрібні. Для теперішньої суспільної діяльності не потрібно ні особливих талантів, ні навіть особливого розуму…». Базарова в «Новині» ні, однак після тривалої перерви в романі знову з’являється «тургеневская дівчина» — Маріанна Синецкая. У ній — всі ті ж риси, які так прк влекают у героїнях «Рудина», «Дворянського гнізда», «Напередодні»: самозречення й жаль до миру: «…якщо я нещасна, — зізнається вона Нежданову,- те не своїм нещастям. Мені здається іноді, що я страждаю за всіх пригноблених, бідні? жалюгідних на Русі… ні, не страждаю — а обурююся за них, обурююся, …що я за них готова… голову скласти».

Але навіть Маріанни — та ж обмеженість, «шори на очах», що й інших героїв. «Новини» поданий епіграф: «Піднімати треба новина не поверхово ковзною сохою, але глибоко, що забирає плугом,». Тургенєв пояснив, що «плуг в епіграфі значить не революцію, а освіта». Справжній герой для письменника не Маркелов або Нежданов, але — Соломин. Це теж не видатний, а середня людина, однак він на голову вище інших — по силі характеру, розуму, розумінню реальної діяльності. Про подібних людей Тургенєв говорив: «…я переконаний, що такі люди перемінять теперішніх діячів: у них є відома позитивна програма, хоча б і маленька в кожному окремому випадку, у них є практична справа з народом, завдяки чому вони мають грунт під ногами…» Тому наприкінці роману звучить апофеоз Соломину: «Він — молодець! А головне: він не раптовий зцілитель суспільних ран. Тому адже ми, росіяни, такий народ! Ми все чекаємо: от, мол, прийде що-небудь або хто-небудь — і разом нас вилікує, всі наші рани заживить, висмикне всі наші недуги, як хворий зуб… А Соломин не такий: ні,- він зубів не висмикує.- Він молодець!» І все-таки туга за Базарову — по гарній сильній натурі не залишала письменника, навіть коли він визнавав необхідність Соломина. В «Новині» є деякі недомовленості, недомовки, але це пояснюється тим, що автор збирався писати продовження роману, присвячене нової діяльності Соломина й Маріанни. Поступові перетворення й освіта — тільки в них бідує Росія — це непохитне переконання автора.

Ще на початку 60-х років XIX століття письменник висловило його в полеміці з Герценом. Саме надія на діяльність Соломиних не дозволила Тургенєву розчаруватися в можливостях «миру загального». Саме з поступовою перетворювальною діяльністю подібних людей письменник зв’язував можливість перебудови російського громадського життя. По суті, Соломин не є у творчості Тургенєва фигурою зовсім нової. І в колишніх його романах можна було зустріти героїв, зайнятих конкретною, неголосним, але зовсім необхідною справою: Лежнев («Рудин»), Лаврецкий («Дворянське гніздо»), Литвинов («Дим»). У продовженні «Новини» цей тип повинен був зайняти чільне положення. Інтерес до людей, подібним Соломину, став проявом суспільних інтересів письменника. Таким чином, роман «Новина» з’явився логічним завершенням творчої діяльності И. С. Тургенєва, що відкрило миру російську літературу, що создали незабутні образи російських людей 70-х років XIX століття. У цьому його найбільша роль і заслуга перед гаряче улюбленою Росією