Роман «Євгеній Онєгін» — енциклопедія російського життя Євгеній Онєгін Пушкін А. З

Роман «Євгеній Онєгін» — енциклопедія російського життя
Роман А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін», написаний в 1823-1831 роках, відбив життя російського суспільства в один з найцікавіших моментів його розвитку — в епоху пробудження самосвідомості в суспільстві після Вітчизняної війни 1812 року, у період появи у дворянському середовищі «зайвих людей» і виникнення таємних суспільств. Щирий письменник завжди відбиває у своїй творчості те, що характерно для епохи, у яку він живе й творить. Перегортаючи сторінки роману, поринаєш у неповторний мир пушкінських 20-х років XIX століття: гуляєш по Літньому саду з Онєгіним-Дитиною, спостерігаєш гордовиту нудьгу петербурзької вітальні, чуєш розмови помісних хазяїв «про провину, про псарню, про свою рідню», переживаєш із Тетяною її першу і єдину любов, любуєшся чудовими картинами росіянці природи

Олександр Сергійович Пушкін дивно точно, декількома штрихами, малює життя й побут всіх шарів російського дворянства. Тон задає петербурзьке суспільство

Описуючи один звичайний день Онєгіна, автор формує в читача повне подання про те, як проводили час молоді столичні дворяни 20-х років минулого століття. На перший погляд день героя насичений до межі:

Бувало, ом ще в постелі:

До нього записочки несуть

Що? Приглашенья? Справді,

Три будинки на вечір кличуть…

Чим заповнений день Онєгіна? Прогулянка по бульварі, розкішний обід у модному ресторані, театр, бал і пізніше повернення додому, коли вже пробуджується «Петербург невгамовний». Символічно, що трудове місто, виразно й лаконічно зображений Пушкіним, живе по іншому часі. Їхні шляхи не перетинаються

Що ж мій Онєгін? Напівсонний

У постелю з балу їде він:

А Петербург невгамовний

Уже барабаном пробуджений

Встає купець, іде рознощик,

На біржу тягнеться візник,

Із глечиком охтенка поспішає,

Під нею сніг ранковий хрумтить…

Головний герой роману живе в епоху, коли кріпосне право, проти якого виступало передове дворянство, ще не було скасовано. Це був час пробудження самосвідомості в суспільстві, що не могло не відбитися на зовнішній стороні життя дворянства. Ми бачимо, як розширюється коло знайомства із західноєвропейською літературою. Імена Канта, А. Смита, Гібона, Гердера, Руссо говорять про інтерес дворян не тільки до художньої літератури, але й до серйозних наукових добутків:

Сварив Гомера, Феокрита;

Зате читав Адама Смита

І був глибокий економ,

Тобто вмів судити про те,

Як держава багатіє,

І чим живе, і чому

Не потрібно золота йому,

Коли простий продукт має

Інтереси й інтелектуальні захоплення дворянської інтелігенції А. С. Пушкін розкриває не тільки в образі Онєгіна, але й в образі його друга Ленского. У цих різні по характері героях повно й глибоко виявляється інтелектуальний рівень молодих людей того часу. Їх поєднує допитливий розум, ерудиція. Суперечки цих представників дворянської молоді опираються на праці європейських філософів, економістів, істориків. Це говорить про орієнтацію молодих дворян того часу на культуру Західної Європи, що, з одного боку, свідчить про їхню високу освіченість, а з іншого боку — про втрату інтересу до всього росіянина. Особливо гостро це почуває Тетяна, що стала «равнодушною княгинею», «законодавицею зал». Який глибокий смуток звучить у її словах, звернених до Онєгіна:

…Зараз віддати я рада

Все це дрантя маскараду,

Весь цей блиск, і шум, і чад

За полицю книг, за дикий сад,

За наше бідне житло…

Пушкіна зумів незвичайно яскраво показати московське дворянство. Він представив нам це світло, «колір столиці», в особах — це «знати» і «моди зразки», » особи, що зустрічаютьсяскрізь, необхідні дурні». На балі ми бачимо й «бального диктатора», і «залітного мандрівника», і суб’єкта, що заслужив популярність «низькістю душі», і «на всі сердитого пана» — але ділової людини серед них немає.

У марній сухості мовлень,

Розпитів, пліток і звісток

Не спалахне думки в цілі доба,

Хоч невзначай, хоч навмання;

Не посміхнеться темний розум,

Не мерзне серце, хоч для жарту

І навіть дурості смішний

У тобі не зустрінеш, світло порожньої.

Точна характеристика столичної еліти, дана Пушкіним у цих рядках, показує манірність, гордовитість, фальш, а також убивчу нудьгу цього блискучого й порожнього життя. Представники помісного дворянства тупі й нерозвинені. Їхні розмови безглузді: про косовицю, про рідню, про псарню; на іменинах у Тетяни «метою поглядів і суджень» був жирний пиріг, «до несчастию, пересоленний». Стає зрозумілої нудьга Онєгіна, глибока й схований смуток Тетяни^ яким важко жити в такому оточенні

Тетяна вслухатися бажає

У бесіди, у загальну розмову;

Але всіх у вітальні займає

Така нескладна, вульгарна дурниця;

Усе в них так блідо, равнодушно;

Вони обмовляють навіть нудно…

У результаті ми доходимо висновку, що в основі характеру московських дворян лежить бездуховність, відсутність яких-небудь інтересів, застійність життя. Але в той же час ми зауважуємо, що сім’я Ларіних описана Пушкіним по-іншому, із симпатією, тому що його залучає в цих людях простота, відсутність фальші:

Вони зберігали в — житті мирної

Звички милої старовини;

У них на масниці жирної

Водилися російські млинці;

Два рази в рік вони говіли,

Любили кругла гойдалка,

Подблюдни пісні, хоровод…

Автор явно симпатизує Ларіним через їхню близькість до російських національних традицій. Кращі моральні якості Тетяни виховані не француженкою-гувернанткою, а кріпак нянькою. Недарма охоплена любов’ю до Онєгіна Тетяна відкриває душу своїй няньці як найближчій людині на світі. Але, коли читаєш їхній діалог, виникає враження, що ці дві жінки розмовляють на різних мовах, зовсім не розуміючи один одного. В оповіданні «Филипьевни сивий» ми знаходимо осуд Пушкіним кріпосного права, що віднімає в людей навіть права любити

Але душу народу живе в пісні, що співають двірські дівчини, «збираючи ягоду в кущах», у казках, звичаях, обрядах. Тому опис природи наповнений у романі картинами народного життя, що надає йому національний колорит

Роман «Євгеній Онєгін» — це складний і багатоплановий добуток, у якому А. С. Пушкін стосується дозволу самих різних труднощів, як моральних, культурних, так і соціальних, економічних, побутових. Цей роман є щирою енциклопедією російського життя, у якій відбиті не тільки долі людей, але й вічні проблеми, що існують у будь-який час.