«Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянці.. «

Твір по літературі: «Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянці.. «

Народився Грибоєдов в 1795 році в родовитій дворянській сім’ї. Одержав блискуче утворення: пройшов курс словесного і юридичного факультетів Московського університету, учився й на природно-математичному, закінчити який йому перешкодила війна 1812 року. Грибоєдов володів основними європейськими мовами, знав древні мови, пізніше вивчив східні, цікавився наукою. Він був талановитим музикантом, але збереглося всього лише два його чудесних вальси, які й зараз часто виконуються на концертах. Пушкіна вважав Грибоєдова одним із самих розумних людей Вроссии.

Навчання в університеті, у колі передової студентської молоді, виховало й розвило в письменнику полум’яну любов до Батьківщини й жагуче бажання служити їй. У дні Вітчизняної війни 1812 року Грибоєдов вступив добровольцем у гусарський полк. В 1815 році письменник перевів п’єсу французького драматурга Ліс-Сірка «Сімейна таємниця», що відразу поставив Малий театр. Грибоєдов писав полемічні статті, у тому числі й про театр. Після закінчення військової служби він зайнявся літературною роботою, в 1817 році надійшов на дипломатичну службу в Колегію іноземних справ, а потім виїхав як секретар посольства в Персію (Іран). У Персії, а потім у Грузії Грибоєдов працював над комедією «Горе від розуму», що закінчив у Петербурзі в 1824 році

В 1826 році Грибоєдова, що верталося з Кавказу, заарештували по підозрі у зв’язках з декабристами. Незабаром його відпустили за недоведеністю провини, але царська поліція продовжувала за ним стежити. В 1828 році Грибоєдову доручили укласти мирний договір з Персією. Талановитий дипломат блискуче впорався із цією важливою місією, за що Микола I призначив його повноважним послом у Персію. В умовах боротьби Росії й Англії за східні ринки цей пост був дуже небезпечним. Для перського феодального уряду Грибоєдов був ворогом, що заміняв «єдиною особою двадцатитисячную армію». В 1829 році фанатична юрба, підбурювана муллами й англійськими агентами, напала на російське посольство в Тегерані, і Грибоєдов був убитий. Він захищався до останнього. На могилі Грибоєдова в Тифлисе в монастирі святого Давида його молодою дружиною Ніною Чавчавадзе був поставлений пам’ятник з коротким написом: «Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянці, але для чого пережила тебе любов моя? «

Перші п’єси Грибоєдова були написані за правилами тоді розважальної комедії, що панувала, що складали переважно в жанрі класицизму. Перекладаючи й переробляючи із французької мови п’єси легкого жанру, Грибоєдов змушений був додержуватися вимог їхнього стилю. Але в переробках письменника виявилася його здатність до живих віршів, прагнення до

Випадній мові, просторіччю й афористичности, реалістичним замальовкам побуту. Грибоєдов переборював шаблони легкої клас-сицистской комедії, освоював кращі досягнення росіянці й прогресивної закордонної сатиричної драматургії

У п’єсі А. С. Грибоєдова ставляться самі гострі питання того часу: положення російського народу, проблема кріпосного права, взаємини між поміщиками й селянами, самодержавна влада, божевільне марнотратство дворян, стан освіти, принципи виховання й утворення, незалежність і свобода особи, національна самобутність і багато хто інші. У п’єсі відбита смертельна боротьба двох основних таборів, двох мирів московського суспільства напередодні повстання декабристів: консервативного помісного й чиновного барства(«століття минулого») і прогресивного дворянства («століття нинішнього»). Широко представлена знати — Фамусов і його гості — фамусовское суспільство

У його представників немає ніякого почуття гуманності — це закоренілі вороги волі, душителі освіти, єдине бажання яких — «забрати всі книги б так спалити».

Сатирично зображуючи помісну й бюрократичну знать, Грибоєдов чітко бачив і позитивні суспільні сили своєї епохи, виникнення й ріст нових, прогресивних ідей. Представники «століття минулого» почувають широке поширення вільнодумства, називають свій час «жахливим століттям». Найбільш повне пробудження національної, суспільної самосвідомості втілено в образі Чацкого.

Чацкий — діяльна, героїчна фігура. Це гарячий патріот, безстрашний воїн проти кріпосницького й деспотичного самовладдя, мужній лицар правди, нещадний суддя всякої неправди й фальші, усього того, що вороже новому, що стоїть на шляху розуму. Чацкий продовжує й розвиває просвітительські ідеї XVIII століття, таврує неуцтво, викриває показну зовнішність представників барства й полум’яно пропагує науку, освіту й мистецтво. З поняттям «розуму» у часи Чацкого зв’язувалися ідеї вільнодумства, вільнодумства, боротьби за волю. Грибоєдов також розумів роль народу в боротьбі консервативного й прогресивного дворянства: «Розумний, бадьорий наш народ», — говорив письменник словами Чацкого.

Грибоєдов різко критикував мир насильства, сваволі, неуцтва, підлабузництва, лицемірства, де панують Фамусови й молчалини, гинуть кращі людські якості. Драматург таврував добровільне холопство, молчалинство у всіх його проявах. Духом боротьби за теперішню людину, його достоїнство, росіянку національну культуру перейнятий чудовий твір Грибоєдова

Грибоєдов, створюючи оригінальні, яскраво індивідуалізовані характери, ставить їх у типові обставини, у конкретно-історичні побутові й суспільні умови. Читаючи цю п’єсу, ми бачимо широку картину справжнього життя. По прямоті вираження прогресивної ідейності, по силі соціально-політичного обурення проти кріпосництва й самодержавства, по характері шляхетного співчуття закріпаченому народу «Горе від розуму», по оцінці критиків, сама «антипанська» комедія першого етапу російського визвольного руху. Грибоєдов у свій п’єсі об’єднав кращі досягнення попередньої драматургії й почав новий етап розвитку росіянці й світової драматургії — драматургії критичного реалізму. Грибоєдов розраховував впливати не на Фамусових, а на широкі кола читачів-сучасників, і досяг таких результатів, які важко переоцінити