Сатиричне зображення градоначальников в «Історії одного міста»; М. Е. Салтикова — щедріна

Твір по літературі: Сатиричне зображення градоначальников в Історії одного міста М. Е. Салтикова — щедріна

«Історія одного міста» — зразок політичної сатири. У цьому добутку автор критикує основи самодержавного ладу, викриває деспотичних представників влади, виражає протест проти смиренності, покірності, пасивності й боягузтву

Неважко помітити, що градоначальники, зображені Салтиковим-Щедріним, несуть у своїх образах натяк на тих або інших царів або міністрів. Однак вони не є лише уособленням російської правлячої верхівки. Задум автора був набагато ширше. Він прагнув викрити саму систему самодержавства. Градоначальники зовні значно відрізняються друг від друга, але одне характерно для для них усіх — всієї їхньої дії по суті своєї спрямовані проти народу

Ряд глуповских градоначальников відкриває Брудастий, у голові якого замість мозку діє органний механізм, що награє всього дві фрази: «Розорю» і «Не потерплю». Ці слова-окрики стали своєрідними гаслами, символами багаторічного залякування й утихомирення селян, що існував у Росії, коли влада за допомогою жорстоких розправ і насильства відновлювала «порядок». В органчику Брудастого Салтиков-Щедрін відобразив всю спрощеність адміністративного керівництва, що випливала із самої природи самодержавства як деспотичного узурпаторського режиму. Таким же символом порожнечі й незначності влади є Прищ — градоначальник з фаршированою головою. Пояснюючи цей образ, як і в цілому незвичайний характер оповідання в «Історії одного міста», автор писав: «… Градоначальник з фаршированою головою означає не людини з фаршированою головою, але саме градоначальника, що розпоряджається долями багатьох тисяч людей. Це навіть не сміх, а трагічне положення».

Сатира письменника спрямована також проти аморальним, наповненим бешкетуванням фаворитизму, палацовими інтригами життя представників влади. Особливо яскраво їхнє життя й вдачі викриваються в сказанні про шість градоначальницах, у якому можна побачити натяк на систему правління багатьох російських цариць. Намальовані тут сатиричні картини найбільше яскраво зображують життя, що перебуває під «ярмом божевілля». В образі цілого полчища розлютованих клопів автор викриває безкультур’я, неуцтво, неохайність і паразитизм правлячих шарів. царат, Що Ненавидить, як систему, письменник прагнув у такий спосіб викликати в читачів почуття такої ж відрази й огиди

Атмосфера гнівного презирства, нещадного глузування, рішучої критики оточує фігури всіх градоначальников. Однак найбільшого розжарення, сили, насиченості сатира Салтикова-Щедріна досягає в образі Похмурий-Бурчеева, де злилися й бездушний автоматизм Органчика, і каральна неуклонность Фердищенки, і педантизм Двоекурова, і жорстокість Бородавкина, і одержиме ідолопоклонство Грустилова. У результаті вийшов надзвичайно войовничий тип адміністративного деспотизму. Тут автор охопив своєю сатирою і яскраво відобразив весь набір усіляких хитрувань антинародної влади, всі її політичні постулати (від субординації до шпигунського сердцеведения), всю її законодавчо-адміністративну систему, засновану на примусі, муштрі, постійному поневоленні й гнобленні народних мас. У казарменому ідеалі Похмурий-Бурчеева відбиті експлуататорські режими не однієї тільки епохи й не однієї конкретної країни, а багатьох епох і багатьох країн

Салтиков-Щедрін з величезною майстерністю й незаперечним

Талантом закріпив, продовжив і розвив те, що становило одну

Із самих оригінальних рис російського критичного реалізму — його гумор. Сатиричні типи й образи, створені письменником, пережили свій час. Яскраво запам’ятавши все зло, всі каліцтва своєї епохи, намальовані їм картини продовжують жити, не втрачаючи й у наші дні своєї сили й актуальності. А всі тому, що образи Салтикова-Щедріна — не сатиричні одноденки, а масштабного художнього узагальнення