Що таке повноцінна сім’я

Повноцінна сім’я виростає зі взаємин батьків і дітей там, де покоління спілкуються і впливають одне на одного, де є прагнення до порозуміння. Безумовно, діти мають бути вдячні батькам за безцінний дар життя. Не варто бридитися батьками й уважати їх чимось недостойним себе. «Яблуня від яблука недалеко падає…» Думаю, ми самі такими будемо, якщо не гіршими: лінивими, з гіршим станом здоров’я через шкідливі звички, з іше більш вимотаною нервовою системою через швидший ритм життя.

Щоб не «вигадувати велосипед» кожну хвилину й не «набивати синців» прикрих помилок, варто мати зв’язок зі своїм родом, своїми коренями, своїм минулим.

Священний обов’язок батьків — виховання дітей, перетворення їх на зрілих особистостей, готових до складного шляху під назвою Життя. Особисту участь батьків у цьому вихованні не замінить ніхто й нішо, ніякі няні, репетитори й елітні школи. Батьки, я благаю вас: подаруйте дітям себе тоді, коли вони цього ше хочуть, бо потім буде пізно!

А для цього потрібне особисте рішення й зусилля.

Повноцінна сім’я також відрізняється наявністю певних традицій. Мені запам’яталися слова відомого телеведучого, актора й гумориста Миколи Фоменка, сказані в одному інтерв’ю: «Росія — країна «дідо-вшини», тут відсутній культ сім’ї, культ жінки й дітей. Натомість я згоден зі словами одного американського шерифа початку XIX століття, який одним із перших навів лад на своїй території: «Синку, запам’ятай: є тільки сім’я; решта — чужинці»». Справжня сім’я — це згуртована сім’я, члени якої цінують один одного. Нам може прислужитися ідеал української сім’ї: повага до старших, релігійність, спілкування батьків і дітей, увага вихованню, наявність чітких переконань і принципів у батьків.

На жаль, сучасний прогресс входить у конфлікт із принципом сімейного підпорядкування. Перегляд усіх традицій спричиняє розпад родини. Що ж, у цих питаннях я готовий бути консерватором!

Як на мене, не варто розставляти про блеми сучасної сім’ї в порядку зменшен ня — збільшення «небезпечності». Все те, про що йтиме розмова, може поставити шлюб під загрозу. Це шкідливі звички — вживання алкоголю, тютюну, наркотиків. Це відсутність спілкування й загальних інтересів у членів сім’ї, коли співіснування зводиться до спільних дітей та бюджету.

Це загроза розлучення, коли двоє не можуть, а то й просто не хочуть шукати спільну мову, або співжиття без реєстрації шлюбу, при якому жінка має ризикувати всім, не маючи ніяких прав і гарантій на майбутнє.

Це небажані діти, які перетворюються на тягар для батьків, а виховання — на змушену данину непотрібній маленькій людині. А то й простіше й прозаїчніше — аборти’ як можливість улаштувати свою «щасливу долю» за рахунок життя власної дитини. Це порушення подружньої вірності, коли хтось із двох вважає хвилинний потяг важливішим від урочистої шлюбної клятви. Що ж казати? Анархія руйнує.

Порятувати подружжя можуть відповідальність, воля, послідовність, а не налаштованість виключно на позитивні емоції й насолоди.

Як же зберегти сім’ю від руйнування? Вибирати шлюбного партнера, для якого здоров’я є справжнім пріоритетом у житті. Пізнаючи людину в процесі побачень, перевіряти перш за все спільність ваших із нею інтересів, цінностей і цілей, починаючи від ставлення до якихось культурних явищ , до релігійної приналежності. «Ні!» розлученню варто казати ще до того, як ви утворили сім’ю; просто поставити вірність дружині принципом вашого існування.

Це буде можливо тоді, коли дружина буде постійно прагнути вдовольняти ваші потреби у визнанні, довірі, глибоких взаєминах, дружбі, підтримці в складних ситуаціях, а ви будете робити це для неї. А все перераховане походить від спілкування, якому двоє приділяють серйозну увагу, час і місце. Тільки таке спілкування дозволить відносинам розвиватися й поглиблюватись, а не вироджуватись у суцільну байдужість до потреб іншого та й до самої його особи.

Таке спілкування можливе в родині, створеній за вільним рішенням двох поєднати свої життя, а не примхою чи примусом — тиском батьків, друзів чи бажанням не бути самотнім або не відставати від інших.