Дитинство. Той час Антуан згадуватиме, як чарівну казку. А доброю феєю в ній була його мати — шляхетна і добра жінка, яка глибоко в собі сховала своє горе, смерть чоловіка, і присвятила себе дітям.
Вона передала синові любов до літератури, музики, живопису.
Тоніо складає казки, непогано малює, грає на скрипці. І ще його захоплює техніка — різні машини, механізми. Добрий машиніст прокатав хлопчика на паровозі. Тоніо тоді ще не було й 6 років. Дома він з пам’яті намалюва досить точну схему будови паровоза. Він завжди щось майстрував, креслив. Із старих бляшанок зробив телефон, до велосипеда прилаштував простирадло і мчав з гори, надіючись хоч на мить піднятися у повітря, як на крилах.
Недалеко від їхнього дому був аеродром, і 12-літньому Антуану пощастило політати на літаку.
Світ його захоплень був широкий. Хлопець ріс в атмосфері затишку, доброзичливості, його нахили вільно розвивались. Енергійний і пустотливий, фантазер і задирака, а водночас дуже сором’язливий і вразливий, вимогливий але не вередливий, мрійник і завзятий суперечник — таким був малий Тоніо.
Пілот Сент — Екс.
Спочатку він надумав стати морським офіцером. Але провалився на творі. Треба було описати патріотичні почуття солдата, який повернувся з війни, а він написав: » Я не був на війні і не хочу говорити з чуток.»Потім було навчання в Академії мистецтв. Провчившись майже півтора року він кидає навчання, добровільно йде в армію — записується в полк винищувальної авіації. У 21 рік Антуан знайшов свій шлях.
Він вражав своє начальство витонченістю розуму і внутрішньою незалежністю. Він стежить за польотами, заздрісними очима дивиться на льотчиків. Тепер йому самому хочеться літати.
На військових літаках-винищувачах не дозволяли учитись. Але поряд був один з перших аеродромів цивільної авіації. Тепер вони прокладали мирні повітряні траси. Ось на такій машині, умовивши цивільних льотчиків, Антуан уперше сів за штурвал.
Старий літак міг будь-якої миті рухнути на землю, за навчання довелося заплатити 2000 франків — та яке це має значення для людини, яка відчула крила!
Антуан дістає права цивільного льотчика, трохи згодом — військового, закінчує офіцерські курси і восени 1922 року він уже молодший лейтенант. Він закохується, заручується. Але через три місяці зазнає аварії.
Поранення важке — пролом черепа. Йому батьки нареченої поставили вимогу: щоб одружитися, треба відмовитися від небезпечної професії. Цього він не зміг зробити.
Екзюпері більше не думає про одруження.
Найяскравіші переживання у нього пов’язані з польотами. І він починає писати про те, що пережив. Це приносить неабиякий упіх. Друзі певні, що пером Екзюпері завоює багатство і славу. А йому несподівано випадає можливість повернутися до своєї небезпечної професії, і Екзюпері не вагається: » Я хочу літати, тільки літати.» Друзям дав недвозначну відповідь: «Перш ніж писати, треба жити.»
В пустелі він ніби виразніше чує дихання планети і гостріше відчуває, як тісно зв’язана кожна людина з усім світом. В польотах, під спокійне гудіння мотора, в пам’яті зринають картини його щасливого дитинства й бентежної юності, снуються роздуми. Йому пощастило. Він знайшов по-справжньому цікаве діло.
Попав у зовсім інше середовище, в сім’ю авіаторів, де найвище цінується мужність, братерство, відданість справі, і тут він пізнав радість людської спільності, якої так жадало його серце. Матері він писав: » Мамочко, ваш син дуже щасливий, він знайшов своє покликання.»
Сімейного затишку Екзюпері так і не знайшов. Він не міг жити з Консуело, але і не залишав її — боявся, що без нього вона загине, немов прекрасна троянда без маленького принца. Образ троянди із «Маленького принца» був списаний з Консуело.
Горда, але слабка квітка, яка випускає колючки, стараючись надати собі сміливого вигляду і захиститись від світу.