Сім’я ростових і сім’я болконских у романі Л. Н. Толстого «Війна й мир»

Твір по літературі: Сім’я ростових і сім’я болконских у романі Л. Н. Толстого Війна й мир

Тема батьків і дітей, а також зміни поколінь є традиційною для російської літератури: Тургенєв — «Батьки й діти», Чехов — «Вишневий сад», Салтиков-Щедрін — «Добродії Головлеви», Гончарів — «Звичайна історія».

Л. Н. Толстой у цьому змісті теж не є виключенням. У Центрі роману «Війна й мир» три сім’ї: Курагини, Ростови, Болконские Сім’я Болконских описана з безсумнівною симпатією. У ній показані три покоління: старший князь Микола Андрійович, його діти Андрій і Марья, його онук Николинька. З покоління в покоління передаються в цій сім’ї всі кращі щиросердечні якості й риси характеру: патріотизм, близькість до народу, почуття боргу, шляхетність душі. Болконские — люди надзвичайно діяльні. Кожний зі членів сім’ї постійно чимсь зайнятий, у них немає ні краплі лінощів і ледарства, які характерні для сімей вищого світла. Старий князь Болконский, що вважає, що на світі «є тільки дві чесноти — діяльність і розум», невтомно намагається додержуватися свого переконання. Сам він, чесна й освічена людина, хоче розвити в дочці обидві чесноти, даючи їй уроки алгебри й геометрії й розподіляючи її життя в безперервних заняттях. Він ніколи не не діяв: те писав мемуари, то працював на верстаті або в саду, то займався з дочкою. У князя Андрія ми теж бачимо цю рису, що дісталася йому від батька: він — шукаюча й діяльна натура, займається суспільною роботою зі Сперанским, полегшує побут селян у своєму маєтку й постійно шукає своє місце вжизни.

Активна діяльність сім’ї завжди направлялася людям, Батьківщині. Болконские — щирі патріоти. У князя Андрія любов до Батьківщини й інтерес до життя злиті воєдино, воно не розділяє ці два почуття й хоче зробити подвиг в ім’я Росії. Старий князь, довідавшись про похід Наполеона на Москву, хоче хоч чим-небудь допомогти Батьківщині, він стає головнокомандуючим ополчення й віддається цьому всією душею. Думка про заступництво генерала Рамо «приводила князівну Марью в жах, змушуючи її» здригнутися, червоніти й почувати ще не випробуване почуття злості й гордості». Вона повторювала собі: «Скоріше виїхати! Їхати скоріше!»

Всіма вчинками Болконского керує почуття боргу, що у ньому розвинено дуже сильно. Князь Микола Андрійович міг не приймати посаду головнокомандуючого, він був старий, але не порахував себе вправі відмовитися в такий час, і ця знову відкривається йому діяльність збудила й зміцнила його.

Князь Андрій іде воювати, розуміючи, що він повинен бути там, де він потрібний Батьківщині, тоді як міг залишитися при особі государя. Описуючи свої улюблених героїв, Толстой підкреслював їхню близькість до народу. Є ця риса характеру й у всіх членів сім’ї Болконских. Старий князь дуже добре господарював і не пригноблював селян. Він ніколи не відмовив би «у нестатку мужикам». Князівна теж завжди готова допомогти селянам, «їй дивно було думати…, що могли богатие не допомогти бедним». А князь Андрій на війні піклується про солдатів і офіцерів свого полку. Він був ласкавий з ними, у відповідь на це «у полицю його називали наш князь, ним пишалися і його любили». Третє покоління Болконских — Николинька, син Андрія; маленьким хлопчиком бачимо ми його в епілозі роману, але вже тоді він уважно слухає Пьера, у чому відбувається якась особлива, незалежна, складна й сильна робота почуття й думки. Він дуже любить батька й Пьера й, переконавшись, що батько схвалив би революційні погляди Безухова, говорить собі: «Батько! Так, я зроблю те, чим би навіть він був задоволений…»

Сім’я Ростових також представлена в романі широко, всеобъемлюще. Наприклад, курйозний і безглуздий випадок з ведмедем і квартальним викликає в графа Ростова добродушний сміх, в інших — цікавість, а Марья Дмитрівна з материнською ноткою грізно корить бедного Пьера: «Гарний, нема чого сказати! Гарний хлопчик! Батько на одрі лежить, а він бавиться, квартального на ведмедя верхи саджає. Соромно, панотець, соромно! Краще б на війну йшов». Ох, побільше б таких грізних наставлянь Пьеру, може бути, і не було б непрощенних помилок у нього життя

Цікавий і сам образ тіточки — графині Марьи Дмитрівни. Вона завжди говорила російською мовою, не визнаючи світських умовностей; треба помітити, що французьке мовлення в будинку Ростових звучить набагато рідше, ніж у петербурзькій вітальні (або майже не звучить). І те, як шанобливо всі встали перед нею, це аж ніяк не фальшивий обряд увічливості перед «нікому не потрібною тіточкою» Шерер, а природне бажання виразити повагу поважній дамі

Таке старше покоління Ростових, що живуть згідно з рухами душі. А яке ж молодше? Усіх представив тут Толстой: Віру, Миколу, Нанесу, Петю, родичку Соню, друга Бориса, не залишив без уваги й майбутнього чоловіка Віри — Берга

«Старша, Віра, була гарна, була недурна, училася прекрасно… голос у неї був приємний…» віра занадто «розумна» для цього сімейства, але розум її виявляє свою ущербність, коли стикається з емоційно-щиросердечною стихією цього будинку. Від її віє холодом і непомірною зарозумілістю, недарма вона стане дружиною Берга — саме йому вона під стать, цьому наївному егоцентрикові. «Спокійно й поштиво» міркував Берг про перевагу піхоти проти кавалерії, не зауважуючи ні глузування, ні байдужості навколишніх. Цілком серйозно, зовсім у дусі полковника Скалозуба, мріяв про вакансії, отриманих за рахунок убитих на війні. «Ну, панотець, ви й у піхоті, і в кавалерії скрізь підете в хід; це я вам пророкую, — сказав Шиншин, тріпаючи його по плечу». Берг і Віра, на жаль, несуть у собі шаблони салонного протиприродного життя. Вони не мають власної життєвої програми, задовольняються запозиченої на стороні. У романі є особи дратівні, є персонажі, які викликають замилування або ненависть, любов, і серед них Микола Ростов — самий задушевний герой роману. Який дивовижний дитячий мир у будинку Ростових: життя чистіше й розмови веселіше. Студент Микола Ростов — невисокий кучерявенький парубок з відкритим вираженням особи. Потім ми зустрічаємо Ростова в гусарському Павлодарском полку. Складний мир військових взаємин Микола вишиковує за допомогою трьох головних для нього підстав: честь, достоїнство й вірність присязі. Він навіть помислить не може збрехати. Двозначне положення, у якому він виявляється через учинок Телятина, дивує навіть колишніх однополчан. Недарма сивоволосий штаб-ротмістр перестерігає Ростова: «Запитаєте в Денисова, схоже це на що-небудь, щоб юнкер вимагав задоволення в полкового командира?» Молодий Ростов упевнений, що честь полку у внутрішній ієрархії цінностей вище й дорожче честі особистої. «Я винуватий, навкруги винуватий!» — викликує він, коли усвідомлює це. На наших очах відбувається мужание характеру. Рвучкий, чистий юнак перетворюється в захисника батьківщини, пов’язаного з товаришами по зброї корпоративним поняттям ушановуйся

Роман Л. Н. Толстого «Війна й мир» — один із самих густонаселених добутків, відомих світовій літературі. Кожна подія оповідання притягає до себе, подібно магніту, безліч імен, доль і осіб, величезна кількість історичних персонажів, десятки героїв, створених творчою фантазією автора. Слідом за Толстим ми проникаємо в складний побут людського існування й разом з ним розглядаємо живих істот, які в ньому діють. Це дуже складна, різноманітна, що йде в нескінченний мир ідей реальність