Сучасна позакласна робота

Сучасна позакласна робота

Соціальне виховання повинно досягати двох цілей: успішності соціалізації підростаючих поколінь у сучасних умовах і саморозвитку людини як суб’єкта діяльності та як особистості

Школи найчастіше не можуть вибрати необхідну спрямованість позакласної й загальношкільної роботи. Це призводить до втрати часу, інтересу учнів і погіршення стосунків учнів і вчителів.

Позакласна робота формує й розвиває особистість дитини. Керувати виховним процесом — значить не тільки розвивати й удосконалювати закладене в людині природою, коректувати намічені небажані соціальні відхилення в її поведінці та свідомості, але формувати в неї потребу в постійному саморозвитку, самореалізації фізичних і духовних сил, тому що кожна людина виховує себе насамперед сама, тут здобуте особисто — здобуте на все життя.

Які ж концептуальні основи виховання у сформованій політичній та економічній обстановці?

1. Виховання як відродження громадянина, людини культурної й моральної, як необхідна умова соціалізації особистості, є соціально обумовленим процесом, що виконує стабілізуючі функції.

2. Збереження, розвиток культури.

3. Обслуговування історичного процесу зміни поколінь.

4. Створення умов для вільного розвитку особистості як суб’єкта культури історичного процесу власного розвитку та життєтворчості.

Важливими базовими компонентами виховання є:

1. Виховання вільної особистості .

2. Виховання гуманної особистості .

3. Виховання духовної особистості .

4. Виховання творчої особистості .

5. Виховання практичної особистості .

Відновлення виховання, що спирається на принцип гуманізації, означає:

1. Повертає виховання до людини.

2. Підтримку індивідуальності й самобутності дитини, рішуче відмовлення від «валового» підходу у вихованні та визнання кожної окремої дитини вищою цінністю виховання, розвиток суб’єктивних властивостей творчої потенціалу.

3. Здійснення в контексті національної культури як середовища живильного духовного й морального розвитку дитини.

4. Повернення виховання в родину до батьків, визнання в них головних вихователів, пошук шляхів педагогічного співробітництва та довірливого спілкування з батьками.

5. Істотне підвищення педагогічної культури вихователів, знаходження ними гуманістичної педагогічної позиції. Сучасній школі потрібна праця, що дає можливість виявлятись інтересам дітей і педагогів, їхнім творчим силам і прагненням. Відновлення та збереження природи, історичних пам’ятників, відродження народних промислів — у всьому необхідна участь школи.

Для освітніх установ з гуманістичними виховними системами характерні такі ознаки:

1. Наявність власної ідеології школи.

2. Формування визначеного способу життя.

3. Педагогічно доцільна організація середовища освітньої установи як внутрішньої , так і зовнішньої . генеральною метою виховання є формування гармонійно розвиненої особистості, здатної повноцінно виконати систему соціальних ролей; функції сімейні, трудові, громадянські, геосоціальні, саморегулятивні. При цьому необхідно орієнтуватись на загальнолюдські цінності, варто пам’ятати про випереджальний характер мети виховання, про необхідність проектування тих якостей, що знадобляться нашому вихованцю для життєдіяльності в майбутньому. Виховання повинно підготувати сьогоднішню дитину й завтрашнього громадянина до життя та роботи в демократичному суспільстві, де дійсними, а не уявними регуляторами поведінки будуть мораль і право.

Свобода як мета й необхідна умова прогресивного розвитку досяжна тільки за умови її усвідомлення учасниками освітнього процесу, усвідомлення, яке можуть дати молоді тільки виховання й навчання в їх єдності. Щоб людина могла справитися з тягарем відповідальності, покладеним на неї свободою волі, їй необхідна мужність.

Прагнення до самостійності у виборі того, що складає зміст і сенс життя, — роботи, спілкування, співіснування, особистого життя, дозвілля, властиве людині, але виховання покликане надихнути цю генеральну потребу особистості, зміцнити, наповнити її конструктивним змістом.

Виховання потребує уміння аналізувати й рефлексії, спроможності пошуку істини, творчості та самовдосконалення. Колосальне значення має також прилучення людей до мистецтва гідної щастя людини, мистецтва шляхетної насолоди прекрасним. Щоб заповнити сенс життя, що втрачається, у світі, який постійно ускладнюється, навчання і наукову працю, роздуми над складними проблемами, безкорисливе прагнення до пізнання важливо уявити як важкі, але гідні, дуже потрібні людині, що піднімає її й викликає повагу до діяльності інших.

Правильне виховання покликане гармонізувати здатності та потреби людей. А для досягнення цієї мети їм треба вміти рефлексувати. Неруйнівну, а то і творчу, творчу свідомість освіченій і розвиненій людині дає тільки рефлексія — і мету, й найважливіший компонент освітньо-виховних зусиль.

Виховання покликане подбати про розумовий розвиток дітей, достатній для розуміння ними розходжень між мрією й навчанням, пророцтвом і доктриною, утопією та наукою. Важливо переконати підлітків не обманюватися словами. Виховання розуму, націлене на запобігання особистих та суспільних трагедій, повинно містити в собі навчання послідовної самокритичності та критичності, здатності тверезо мислити, готовності брати під сумнів усі надії й устремління й відкидати їх, якщо вони містять у собі небезпеку.

Треба навчити дітей ненавидіти самообман. У житті часто доведеться багаторазово перевіряти інформацію, шукати та знаходити нові матеріали для такої перевірки й повторного огляду.

Людині необхідно постійно підтримувати в собі інтерес до життя, до навколишнього світу. Тому найвищою мірою бажане з’єднання естетичного й етичного начала в особистості.

Виховання засноване на глибокому знанні моральної організації людини. Щоб вижити, суспільству треба навчитись більш щирої терпимості, ніж нині визнається.

Соціальна педагогіка служить меті облагородити, олюднити руйнівні егоїстичні природні потяги, тому що інакше спільне життя людей стане неможливим. У зв’язку з цим необхідно перебороти відчуження людини від культури. Педагог повинен сприяти інтеріоризації культурних надбань, поєднуючи внутрішні задатки дитини з активними зовнішніми обставинами, які закликають до їх розвитку, приводячи до перших успіхів і закріплюючи їх наступний зміст виховання.

Що ж необхідно знати кожному члену суспільства? Те, що корисно для домашнього господарства, для ведення своїх справ, вільного розвитку здібностей і професійних навичок, для вміння додержуватись і захищати свої права, для розуміння своїх обов’язків і можливості їх доброго виконання; судження про вчинки за точними критеріями; те, що корисно для відторгнення вселяння.

Новим поколінням необхідно знати шляхи самознищення людства. До них ми відносимо насамперед дурість, неуцтво, жадібність і недалекоглядність. Історія людської дурості являє собою важливий компонент змісту виховання: вона «вчить» учитись на вже зроблених помилках. Одночасно історія оман і трагедій розуму корисна в тому сенсі, що сприяє розвитку обережності, суворості суджень, дає уявлення про складності розумової роботи, учить поважати її й перевіряти кінцеві результати.

Соціальна педагогіка має допомагати молоді в засвоєнні цілей життя, а значить, і своєї діяльності. Цьому служить еволюція культури та науки. Їх історія допомагає новим поколінням краще зрозуміти сучасність. В історії мистецтв, ремесел, теорій, технологій, соціальних устроїв тощо збільшення знань про закони світу з’являється як би в уповільненій кінозйомці, що розкриває драму людей та ідей, узагальнює причини успіхів і поразок людства.

Це дозволяє засвоїти закони розвитку прогресу, застою й регресу в історичній перспективі.

Велике значення має й вивчення історії суб’єкта пізнання : воно виховує конструктивність мислення, налаштовує на творчість і служить освіті в більшому сенсі — як виходу людського роду зі стану неповноліття у стан вільної неруйнівної творчості життя.

Величезного значення набуває засвоєння методів пізнання, розуміння їх порівняльної ефективності, розвиток здатності до їх доречного та правильного застосування. Наукове й навчальне пізнання має грані взаємодії, що дозволяють застосовувати методи науки у виховних цілях. Так, інтроспекція у психологічній науці, яка служить методом дослідження й діагностики, є одночасно й ефективним способом самовдосконалення.

Любов, свобода, гармонія — ось три найбільші сили у вихованні людини, її щастя й долі. Вони дають захист від жахів світу, гартують у життєвій боротьбі та врівноважують деякі радості з багатьма скорботами.

Школа повинна захищати, розвивати, заохочувати самостійність і відповідальність. Таке виховання дозволяє переборювати страх людей перед свободою особистого вибору.

Жодна дія зростаючої людини не може бути зроблена без попередніх роздумів над причинною залежністю одних учинків від інших: тільки в такий спосіб можна розвинути найціннішу здатність передбачати послідовність і наслідки дій.

Небезпека для людства виходить насамперед із неправильного виховання, що вкорінює самовдоволення й не підозрює в собі наявності недоумкуватості, жадібності, безвідповідальної недалекоглядності.

Суспільству доводиться побоюватись нового деспотизму. Тому що воно зіштовхнулося з ростом невігластва, що навчилось домагатися влади, — пануючого невігластва сірих, поверхово освічених людей. Звідси — найжорстокіші наші біди.

Соціальна справедливість може ввійти тільки у вільну країну. Тому інтелектуальна свобода має всесвітньо-історичне рятівне значення.

У доступному для огляду майбутньому освітньо-виховна активність стане найбільш ємним резервуаром соціально й індивідуально-ціннісної зайнятості сотень мільйонів людей. В історичній перспективі виховання повинно передувати економіці й політиці та випереджати їх у кожну дану одиницю часу. Виховання має владу над владою — впливає на громадську думку та стимулює вироблення ідей.

За матеріалами: