Сюжет роману характеризується розвитком двох ліній: життєвої долі Катюші Масловой і історії переживань Нехлюдова. Лінії ці перемежовуються. Шлях героя-дворянина в романі зображений Толстим як шлях від дворянства до народу, до злиття з ним. Перша сюжетна лінія висувається, таким чином, як основна, чільна.
Застосовуючи художню антитезу як основний прийом розгортання дії роману. Товстої поперемінно проводить читача те через картини життя, узяті із соціальних верхів (життя столичної знаті, сановників), те через похмурі, задушливі каземати, смердючі в’язниці, пересильні пункти, розорені злиденні села Це протиставлення, будучи основним принципом розгортання образів, дозволяє письменникові з усією силою свого художнього генія розкрити систему неправди й насильства, характерних для суспільства, і показати у всій повноті мир гнобителів і мир пригноблених. Крім селянства й дворянства, Толстой уводить у роман революційну інтелігенцію. Так виникла третя сюжетна лінія Показуючи державні установи н урядовий апарат безпосередньо від себе й через сприйняття Нехлюдова, духовно близького йому.
Товстої різко підкреслює класовий характер державних установ у капіталістичному суспільстві Малюючи суд, Толстой відзначає байдужість суддів до суті справ, розглянутих, а ще більше до особистостей підсудних злочинно-недбале відношення до судочинства, зайнятість кожного судді, покликаного вирішувати долю людини, своїми особистими справами, у результаті чого невинні люди засуджуються на каторжні роботи. Він показує кар’єризм представницький прокуратури, що домагається підвищення по службі кількістю обвинувальних вироків, досягнутих хоча б і коштовний явної неправди й перетримувань (поводження товариша прокурора в процесі хлопчика, обвинувачуваного в крадіжці постілок). Зштовхнувшись із вищими бюрократичними сферами в Петербурзі, Нехлюдов бачить і тут те ж саме. Моральному розкладанню людей сприяє — показує Толстой — і церква, тісно пов’язана з державою, як одне зі знарядь насильства, ім’ям Христа що освячує насильство, що діється в суді, тюремні катівні (привід до присяги а суді, церква у в’язниці, розп’яття Христа при вході у в’язницю).
Представники церкви обманюють народ «таїнством» перетворення хліба й вика в тіло й кров бога, проповідують некорисливість і в той же час наживають капітали Головний герой роману — Нехлюдов. Князь Нехлюдов — виняткова особистість серед землевласницького дворянства. Він многим нагадує улюблених героїв Толстого: Безухова, Левина.
Загальне в Нехлюдова з названими героями — його напружені ідейні шукання, спроби прийти до «згоди із самим собою». У заключних рядках роману ми бачимо Нехлюдова не протестантом проти соціального зла, а моралістом, що вичитує з євангелія корми поводження людини, що забезпечують установлення «царства божия на землі». Так Толстой затверджує ідею про непротивлення злу насильством, ідею, ускладнену проповіддю морального самовдосконалення людини як єдиного шляху до радикальної зміни життя людей В образі Масловой, як і в образі Нехлюдова, Толстим ставиться й дозволяється проблема людського поводження в площині самовдосконалення, морального «воскресіння».
Історією життя Масловой Толстой різко викриває «моральні підвалини» буржуазного суспільства, малюючи картини узаконеної розпусти, пияцтва, цинізму. Важкий шлях на каторгу зближає Маслову з політичними засланцями (Симонсоном, Марьей Павлівною), і завдяки їх високим моральним якостям рух Катюші до «воскресіння» іде впевнено й швидко. Наприкінці роману ми бачимо вже жінку, що розглядає своє майбутнє в дусі відмови від егоїстичних прагнень Так — показує Толстой — відбувалася перемога «духовного» початку над «почуттєвим»; так, пройшовши через невір’я й розпач, «воскресла» до нового життя Катюша Маслова. Важке положення селянства Толстой описував уже в добутках раннього періоду («Ранок поміщика»). Положення це не покращилося й через кілька десятиліть.
У романі «Воскресіння» Толстой відкрито вказує на це. Описуючи темними фарбами положення селян. Товстої не міг, звичайно, обійти в романі питання про ту суспільну групу, що ставила своїм завданням боротьбу за народне щастя. Природно, що ідейні позиції Толстого визначали і його відношення до цієї революційної групи Бєлінський підкреслював у Толстого особливе мистецтво зривання «всіх і всіляких масок». Блискучий приклад цього зривання «всіх і всіляких масок» ми маємо в романі «Воскресіння» в описі богослужіння в тюремній церкві.
Тут майже кожне слово художника — викриття релігії