Тема твору: Мої міркування про дружбу й любов. І варіант

Шкільний твір з зарубіжної літератури по романі М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита». З тим, що я хочу сказати про дружбу й про любов, може бути, будуть згодні не всі. У своєму житті я поки ще не зустрічала теперішніх друзів. І теперішньої, щирої й постійної любові я теж не зустрічала ніколи. Взагалі любов буває різна: любов між батьками й дитиною, між родичами, між чоловіком і жінкою, а також любов до речей.

Людина дуже часто нещира стосовно себе й навколишніх її людей. Життя вчить нас причинятися із самого дитинства. Іноді нам доводиться робити те, чого не хочеться, говорити те, про що не думаєш насправді. Зрештою наступає такий : момент, коли хочеться все кинути, утекти від всіх і залишитися одній.

Часто в такі моменти допомагають книги. А коли знаходиш таку книгу, що потрібна тобі саме зараз, вона стає самої улюбленою. Такою книгою став для мене роман Булгакова «Майстер і Маргарита». Не кожний письменник може подарувати себе читачеві цілком, тому що це робить Булгаков. У роман «Майстер і Маргарита» він вклав всю свою душу й весь свій талант.

Взявши цю книгу в руки, не хочеться з нею розставатися, хочеться оселитися в ній разом з її героями: прекрасною Маргаритою, Майстром, Бегемотом і навіть зі страшним і таємничим, розумним і всемогутнім Воландом. Все, про що пише Булгаков, більше схоже на казку, у якій все добре кінчається, але деякі образи він бере з теперішнього життя. Наприклад, Маргарита, прототипом образа якої є його дружина. А прототипом Майстра, напевно, був він сам .

Може бути, і відносини між Булгаковим і його дружиною були схожі на відносини Майстра з Маргаритою. І виходить, між ними була теперішня любов і теперішня дружба. Я вже говорила про те, що не зустрічала теперішніх друзів. Я взагалі не вірю в теперішню, вічну дружбу, тому що близький друг рано або пізно придає, а якщо не придає, то йде, зникає із твого життя.

Що стосується любові, те навіть саме святе — любов між батьками й дитиною — мінливо. Скільки дітей, залишених батьками в дитячих будинках, скільки їх, що живуть у сім’ях з нерідними мамою або татом. Найчастіше батьки не беруть до уваги почуття дитини, коли розстаються між собою. Як говорить одна моя знайома, тато може бути перший, і другий, і третій.

Але мимоволі напрошується питання: чи зможе дитина прийняти кожного з них, полюбити, а потім забути? Дорослі самі вчать дітей брехати й причинятися, найчастіше вони знехотя передають своїм дітям свої «знання». Якщо говорити про любов між чоловіком і жінкою, то я думаю, що навіть Булгаков не до кінця вірить у теперішню любов на землі.

Саме тому він перемістив Майстра й Маргариту в інший світ, у той, де вони зможуть любити один одного вічно, де все створено для них: будинок, у якому вони живуть, люди, яких їм приємно бачити. У нашому світі це неможливо, неможливо мати всі відразу й тому неможливо бути щасливим до кінця.

От що можна сказати про любов до речей: щаслива та людина, що любить і може створювати гарні, незвичайні речі, але нещасний той, для якого ці речі є спогадом про щось в минулому, улюбленому. Так Майстер був нещасний, коли втратив Маргариту, і чорна шапочка, зв’язана її руками, приносила йому нестерпний щиросердечний біль. Взагалі жахливо, коли від щастя залишаються тільки лише речі, що нагадують про нього. І взагалі, коли життя втрачає зміст. Цими своїми міркуваннями я не хотіла б сказати, що людське життя абсолютно безглузде й незначна, а зовсім навпаки.

Кожний з нас повинен шукати себе в цьому житті, шукати те, заради чого або заради кого взагалі стоїло б жити.