Тепло і щедрість, і душа

Тепло і щедрість, і душа

В день ювілею школи заступник директора з виховної роботи Тетяна Станіславівна Лісненко керувала тим, що відбувалося в залі і на сцені. А паралельно слідкувала, щоб діти не хвилювалися, заспокоювала дівчаток, які, ніби пташки, збилися в зграйку навколо і щось щебетали; поправляла зачіски хлопчакам. Тетяна Станіславівна хвилювалася разом з дітьми і ще окремо — за них. Як Мама.

Та, фактично, вона і є мамою цих дітей, адже деякі з них її так і називають. Вона для них справжня мама, не по роботі, а по совісті… А досвід роботи у неї великий, то ж є про що розповісти: і про себе, і про життя, і про дітей, вони ж бо у неї всі рідні.

Не дивлячись на сьогоденні всякі негаразди у суспільстві, у політиці, на теренах учительського життя, — вона не жаліється і не нарікає на долю. Не розповідає, як важко нині жити в хаосі щоденного буття… Тетяна Станіславівна оптимістка, тому в будь-якій події, будь-якій життєвій ситуації вона намагається побачити, в першу чергу, добре, світле…

«Бог ніколи не зачинить двері, не відкривши вікно», — говорить вона, і впевнена в цій мудрій істині на сто відсотків. І дітям своїм весь час про це нагадує. А звертається до народної мудрості кожного разу, коли бачить зневіру, первісний жах істоти, загнаної в куток. Для Тетяни Станіславівни безвихідних ситуацій не буває.

Вона переконана, що кожному з нас життя дає шанс. І якщо відбирає з одного боку, то в десятки разів більше дає з іншого.

«Ми самі по собі вигадуємо безвихідь, накручуємо себе, і у кожного своя причина на це — хтось втомився йти своєю незграбною стежиною по життю; хтось розгубився тимчасово на шляхах жорстокості й неправди, і йому потрібно зовсім небагато часу на те, аби викермувати на праведну стежину, оговтатись, так би мовити, прийти до тями; а хтось, не бажаючи трудитись і рухатися вперед, починає наївно скиглити і нарікати на долю… Але в кожного з нас є хоча б один шанс, бо ми — діти Бога, і нам усім подарована безумовна любов; бо нас люблять за те, що ми є на цьому світі…

А коли добре розмірковувати, звертатися до мудрості, то можна знайти вихід із найтупіковішої ситуації, треба тільки твердо вірити у правоту своєї справи, не занижувати планку самооцінки і ніколи не впадати в паніку…»

Тетяна Станіславівна працює в сирітському закладі і знає, якою стежиною прийшли сюди діти, а їх сьогодні у шкільній родині — 150. Різні долі, різні характери… » Когось потрібно похвалити, когось — переконувати, декого — підтримати. Але — НІКОЛИ! — не принижувати честь і гідність. Ці діти — кожен з них — особистості: зі своїм мікросвітом, уподобаннями, звичками і талантами.

Коли потрібно, і є за що — можу посварити, але ні в якому разі — не ображати! Гріх робити людині боляче!..»

Взагалі, вважає педагог, все в нашому житті гармонійно, все колись компенсується. То ж коли ти щедро віддаєш добро, життя відповідає тобі тим же, добро обов»язково повернеться, можливо, трохи пізніше, ніж ти цього чекав…

«Вчаться у того, кого люблять, кого поважають і кому вірять», — така життєва позиція Тетяни Лісненко.

На її думку, діти винятково чутливі до фальші, вони помічають найменші прогалини у рухах, поглядах, поступках. Але радо відгукуються на щирість.

На любов і повагу. «Якщо хочеш досягти позитивного результату в любій справі, люби її, віддавай всю себе. А коли так не можеш — зміни спеціальність, вона не твоя: не гвалтуй ні себе, ні того, хто поруч. Навіть камінь, залізо, дерево стає слухняним, коли до нього ставишся як до живої істоти — з любов»ю, довірою і ласкою. І чіткіше і краще, ніж Гете, не скажеш : «Вчаться у тих, кого люблять».

Тетяна Станіславівна говорить, що діти, з якими вона працює і живе, особливі, в них особливі і незвичайні долі. Їх поставили в рівні умови, по закінченню школи всі отримають освіту, але вони не «інкубаторні», як часто називають їх інші, або в гніві інколи і самі себе. Вони різні, цікаві по-своєму, у кожного свій характер, своя доля і своя стежина, котрою вони потрапили в цей заклад. Вони — особистості! Індивідуальні і неповторні!

А мені, як і іншим педагогам, життя дало шанс дарувати тепло і добро, навчати і навчатися у них. Це безцінне багатство! Це — щастя: відігрівати своїм теплом дитячі скрижанілі сердечка, реанімувати очерствілі душі…

А ще — Тетяна Станіславівна — просто вчитель. Навчає дітей любити природу, свій рідний край, рідну мову, слово. Для неї фахова діяльність — це, найперше, творчість, радість співдії з вихованцями, для кого щоденний учительський труд — святковість і не буденність, височінь духу і піднесення. Такі вчителі і формують портрет нашого освітянства, визначають його основні риси і характеристики, своєю не заспокоєністю і небайдужістю рухають школу до нових якісних вимірів. Від них інші колеги не просто переймають золотоцінний педагогічний досвід, а запалюються їхньою відданістю обраному фаху, жертовністю й одержимістю.

Це вчительська еліта, золотий генофонд національної духовності, взірець подвижництва. Це носії неперебутних цінностей та святощів нашого народу. Вони своєю осяйністю, світлом своїх пломінких душ осявають і зігрівають інших, не дають згаснути всевічному вогневі вчительської творчості.

Т. Лісненко працює в Роменській загальноосвітній школі-інтернаті 1-Ш ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування імені О. А. Деревської з 2003 року. Це, можна сказати, зоряний час у творчій біографії роменської вчительки, бо саме на нього припадає її професійний і творчий злет, розквіт її педагогічного таланту. Для кожного освітянина дуже багато важить те, наскільки в середовищі фахового існування створено умови для реалізації професійного та особистісного потенціалу й наскільки затребуваними є його таланти й можливості.

Тетяні Станіславівні пощастило: на шляху педагогічної діяльності знаходила справжніх колег-педагогів, і в школі-інтернаті знайшла однодумців, сподвижників, яким стала близькою методична концепція вчительки і які сприяють і до цього часу її духовному зростанню. Тож усіх, хто є в цьому освітньому осередку, вражає любовне, ледь не побожне ставлення до кожної дитини, причому — незалежно ні від міри талановитості й навчальної активності, ні від зовнішності.

Попри значну завантаженість роботою в школі, Тетяна Станіславівна є також і активною громадською діячкою свого краю. Усвідомлюючи визначну роль рідної мови в національному відродженні України та встановленні інтелекту, духовності і моральності молодих українців, з 2000 року вона прилучилася до Всеукраїнського Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка «Просвіта».

Нині талановита освітянка йде в авангарді просвітницького руху Роменщини, ініціюючи та беручи участь у заходах, покликаних піднести статус рідного слова, відновити в пам»яті літературні сторінки нашої історії.

Серед основних започаткувань Тетяни Станіславівни на шкільному рівні — редактування газети «Республіка ШкіД» шкільного самоврядування. Також при закладі створила незвичайний осередок творчої молоді — літературну студію «Свічадо», де талановиті діти пробують зробити перші кроки у літературі — прозі та віршуванні. П»ять років поспіль працює студія, деякі її відвідувачі вже вийшли зі школи та навчаються у вищих навчальних закладах, і продовжують друкуватися на сторінках періодичних видань. А ті, що навчаються нині у школі та є членами студії — мають високі успіхи: Солоха Есфір отримала гран-прі у обласному літературному конкурсі «Проба пера» та була нагороджена путівкою до Угорщини, а також перше місце у своїй номінації у Всеукраїнському конкурсі «Диво калинове» імені Дмитра Білоуса. З ініціативи Тетяни Станіславівни учні школи тримають зв»язок з Роменським земляцтвом у Києві, тому у закладі нерідко відбуваються зустрічі з цікавими людьми-земляками: Ю. В. Кухарчуком, Л. В. Ромен, О. В. Шугаєм, останньою була зустріч з О. Я. Ющенком.

Учні студії були присутніми на презентації однієї з останніх поетичних збірок Олекси Ющенка — «Ромен-цвіт», де великий поет відзначив роботу літературної студії.

Уже друге скликання Тетяна Станіславівна — депутат міської ради, секретар депутатської комісії з питань культури і туризму, фізкультури і спорту, духовності та сім»ї і молоді.

Бути талановитим учителем — це не просто провести урок на найвищому рівні методичної культури й науковості, із залученням сучасних освітніх технологій, ефективно й ефектно. Учительський талант найперше виявляється в умінні пробудити у вихованців інтерес до вивчення свого предмета, запалити їх цікавістю до нього, тоді вони й самостійно вивчатимуть і матимуть високі показники в його освоєнні. Тетяна Станіславівна може пишатися своїми учнями, вони не раз ставали переможцями та призерами численних творчих конкурсів для школярів, зокрема, в літературному напрямку.

Тетяна Станіславівна, маючи власний педагогічний досвід, передає свої здобутки молодим вчителям-початківцям, виступаючи на методоб»єднаннях та семінарах. ЇЇ виступи цікаві і наповнені корисними порадами, не тільки грунтовні з науково-методичного погляду й вивірені власною щоденною успішною працею, — вони емоційно наснажені, у них порушуються важливі питання суспільного буття та шкільних реалій. Талановита освітянка намагається дійти до серця педагогів-початківців, донести свій життєвий досвід та життєві принципи, спонукати їх до творчості, щирого вболівання за своїх вихованців і їх завтрашній день, запалити вогнем неспокою та силою віри.

В активі вчительки — численні публікації на сторінках фахової періодики, розроблений методичний посібник «Плекаймо творчу особистість» , який узагальнив її багаторічне спостереження і досвід щодо виявлення, підтримки та розвитку творчих особистостей. Вчителька друкує свої думки, пропозиції, інформації на освітянську тему у газетах і журналах :

«Справи сімейні», «Сімейний вечір», «Позакласний час», «Рідний край», «Педагогічна Сумщина», «Педагогічна трибуна», «Вісті Роменщини», альманасі «Відродження Роменщини» та ін. Також виступає в ефірі обласного та місцевого радіо.

Пані Тетяна — натура поетична. І справа не в тім, що вона закохана в поезію, може годинами декламувати улюблені вірші чи уривки з прозових творів, — сама пише… З друку вийшло чотири її поетичні збірки: «Сповідь», «Вересневий зорепад», «На полиновім вістрі» та «Крок до осені», готується до друку п»ята, а також її твори можна прочитати в обласних альманахах та поетичних збірках. Її вірші видруковано в періодиці, у фахових виданнях словесників. У них йдеться про сутність людського буття: призначення і покликання, утвердження особистості та рух до досконалості, зверненість душі до високого і піднесеного… А також — тема України, історії, рідного краю, краси природи та рідного слова.

Про вчительську працю, про місію вчителя як плекальника молодих поколінь, про роботу освітянина, що в розумінні авторки — не тягар обов»язків і зобов»язань, а злет, піднесеність, осяйність. Мабуть, не випадково вона реалізується і в поетичній творчості, її вчителювання — це теж поезія, служіння високому мистецтву, служіння красі й досконалості.

Проте найголовнішим обдарованням Тетяни Станіславівни Лісненко слід визнати її талант бути Людиною — мудрою і людяною, доброчесною і добротворною, багатогранною і самобутньою, високою і чеснотливою.

Завідуюча методкабінетом відділу освіти

Міськвиконкому Роменської міської ради А. М. Хоменко.