Твір Анекдот про занепад моралі

В одному порту на західному узбережжі Європи лежить у своєму рибальському човні бідно вдягнений чоловік та дрімає. Елегантно вдягнений турист вставляє як раз у свій фотоапарат нову кольорову плівку, щоб зняти ідилічну картину: голубе небо, зелене море з мирними білосніжними гребенями хвилі, чорний човен, червона шапка рибалки. Клац.

Ще раз: клац, і, оскільки Бог любить трійцю та обережність не завадить, в третій раз: клац.

Різкий, майже ворожий звук будить дрімаючого рибалку, який сонно підводиться, сонно шукає свою пачку сигарет; але перш ніж він знаходить те, що шукав, послужливий турист тримає вже пачку перед носом, майже не всовує йому сигарету в рот, але кладе її в руку, і четвертий раз клац, але це вже від запальнички, завершує квапливу ввічливість. Через цю квапливу ввічливість, надмір якої навряд чи можна виміряти і ніколи не можна довести, виникла приваблююча збентеженість, яку турист, володіючи мовою країни, намагається подолати розмовою.

«Мабуть, сьогодні у Вас буде добрий вилов». Хитання рибалки головою. «Але мені сказали, що погода сприятлива». Кивання рибалки головою. «То Ви що, не будете виїжджати?»

Хитання рибалки головою, зростаюча знервованість туриста. Звісно, йому подобається цей бідно вдягнений чоловік, але його засмучує смуток про пропущену можливість.

«О, Ви себе погано почуваєте?»

Нарешті, рибалка переходить від мови жестів до справді вимовленого слова. «Я почуваю себе чудово, — каже він. Ніколи в житті я не почував себе краще». Він встає, потягується, ніби хоче продемонструвати, як атлетично він складений. «Я почуваю себе фантастично». Вираз обличчя туриста стає все більш нещаснішим, він не може утриматись від запитання, яке, так би мовити, майже розриває йому серце: «Але чому ж тоді ви не виїжджаєте?»

Відповідь надходить швидко й стисло. «Тому, що вранці я вже виїжджав».

«Був добрий вилов?»

«Він був таким добрим, що мені більш не треба виїжджати. У сітях було 4 омара, майже 2 дюжини скумбрії…» Рибалка, врешті прокинувшись, розслабляється та стукає туриста заспокійливо по плечах. Цей стурбований вираз обличчя здається йому виразом хоч і недоречної, але зворушливої турботи.

«Мені досить навіть на завтра та післязавтра, — каже він, щоб полегшити душу незнайомця. — Чи не хочете закурити мої?» «Так, спасибі».

Сигарети вставляються у рота, п’ятий клац, незнайомець сідає, хитаючи головою, на край човна, відкладає фотоапарата. Бо тепер йому потрібні обидві руки, щоб підкреслити важливість своєї промови.

«Я не хочу втручатися у ваші особисті справи, — каже він, — але уявіть собі, ви б виїхали сьогодні в другий, в третій, навіть в четвертий раз та зловили б три, чотири, п’ять, мабуть, навіть десять дюжин скумбрії — уявіть собі це».

Рибалка погоджується.

«Ви б, — продовжує турист, — виїжджали не тільки сьогодні, але й завтра, післязавтра, отже, кожного сприятливого дня двічі, тричі, мабуть, навіть чотири рази — знаєте, що б трапилось?»

Рибалка хитає головою.

«Не пізніше, ніж через рік, Ви б змогли купити собі мотора, через два роки — другий човен, через три чи чотири роки ви змогли б, мабуть, придбати маленький катер, з двома човнами чи з катером. Ви б зловили, звісно, набагато більше — одного дня Ви б мали два катери, Ви б…, — запалення позбавляє його на мить голосу, — Ви б змогли побудувати маленький холодильник, мабуть, коптильню, пізніше консервну фабрику, Ви б літали на вертольоті, виявляли б косяки риб та давали б Вашим катерам вказівки по радіо. Ви змогли б дістати ліцензію на вилов лосося, відкрити рибний ресторан, експортувати омарів без посередника прямо у Париж — а тоді б..»., — знов запалення позбавляє його мови.

Хитаючи головою, вражений до глибини серця, уже майже втративши радість своєї відпустки, він дивиться на мирно хвилюючий приплив, де радісно стрибають ще не зловлені риби. «А тоді б…», — каже він, але знов схвильованість позбавляє його мовлення.

Рибалка хлопає його по спині, як дитину, яка захлинулася. «Що ж тоді?» — питає він тихо.

«Тоді, — каже незнайомець з тихим запаленням, — тоді Ви б могли сидіти спокійно в порту, дрімати на сонці та дивитись на чудове море».

«Але я роблю це вже тепер, — каже рибалка, — я сиджу спокійно в порту та дрімаю, лише ваше клацання заважає мені».

Насправді напоумлений таким чином турист пішов замислено геть, бо раніше він також вважав, що він працює для того, щоб одного дня не мусити працювати, і в нього не зосталось жодної ознаки співчуття до бідно вдягненого рибалки, лише трошки заздрості.