Твір на тему: Чиновники в комедії Гоголя «Ревізор»

Микола Васильович Гоголь, всім серцем люблячи Росію, не міг залишатися осторонь, бачачи, що вона загрузла в болоті корумпованого чиновництва, і тому створює два добутки, що відображають всю дійсність стану країни. Одним із цих добутків є комедія «Ревізор», у якій Гоголь задумав посміятися над тим, що «дійсно гідно осміяння загального». Гоголь визнавався, що в «Ревізорі» він.

Вирішив зібрати в одну купу все дурне в Росії, всі несправедливості». В 1836 році комедія була поставлена на петербурзькій сцені й мала величезний успіх. Комедія Гоголя, що торкнулася всі живі питання сучасності, викликала самі суперечливі відгуки. Реакційні кола боялися впливу комедії на суспільну думку. Вона мала політичний сенс. Передові кола сприйняли «Ревізора» як грізне обвинувачення миколаївської Росії.

Гоголь створив глибоко правдиву комедію, перейняту гострим гумором, що викривав бюрократичну систему цілісної Росії Маленьке, закуткове містечко, де панує сваволя й немає навіть поліцейського порядку, де влади утворять корпорацію шахраїв і грабіжників, сприймається як символ всієї миколаївської системи. Епіграф «На дзеркало неча нарікати, коли пика крива» узагальнюючий, викривальний зміст «Ревізора». Весь лад п’єси давав зрозуміти, це закуткове містечко, з якого, як сказав городничий, «хоч три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш», є тільки, частина величезного бюрократичного цілого. Реакціонери кричали, що сюжет городничий, міг прийняти трактирного денді, що промотався, «бурульку», «ганчірку» за ревізора. Але такі випадки були нерідкі.

Пушкіна теж у Нижньому Новгороді прийняли за ревізора. Розвиток сюжету будується на переляканій психології чиновників. Хлестакова приймають за великого чина тому, що він «не платить і не їде». Городничий дає Хлестакову й радується, що зумів сунути хабар, це значить, що Хлестаков «свій», тобто такий же хабарник. Картина загального шахрайства, хабарництва й сваволі видна через репліки чиновників (хворих морять голодом, у солдатів під мундирами немає не тільки нижньої білизни, але й навіть сорочок, гроші, зібрані на церкву, пропили й проїли.

Вирішили оголосити, що церква побудували, але вона згоріла). Всі чиновники породження вікової бюрократичної системи, ніхто з них не почуває свого громадянського обов’язку, кожний зайнятий своїми незначними інтересами, духовний і моральний рівень їх украй низький. Суддя Ляпкин Тяпкин не заглядає в папери, тому що не може розібрати, де правда, а де неправда.

Багаторічна тяганина й хабарі такий суд у цьому місті. Проноза й шахрай Земляника ще й донощик, він доносить мнимому ревізорові на своїх колег. Доноси при Миколі 1 були у великому ході. Доглядач училищ Хлопов залякана істота, вона вважав, що тупі вчителі приносять більше користі, тому що нешкідливо й вільної думки не допустять. На другому плані видні купці, мастеровие, поліцейські вся повітова Росія. Типовість персонажів Гоголя в тім, що городничие й держиморди будуть при будь-якому режимі. В окресленні характерів Гоголь розвиває традиції Грибоєдова й Пушкіна.

«Ревізор» і зараз не сходить зі сцен наших театрів Іншим добутком, що персоніфікує Росію у творчості Гоголя, прийнято вважати поему «Мертві душі», що автор почав писати в 1835 році по наполегливій раді Пушкіна. Центральний герой поеми Павло Іванович Чичиков. У характері цього героя яскраво виявився буржуазний початок, що не було ще поширене в Росії. У почуттях Гоголя до Чичикову вкладене відношення письменника до Росії того часу. Питання, куди йде Росія, змушує занурювати Чичикова в порівняльні ситуації, зіштовхувати героя з «мертвими душами». Гоголь побудував поему двупланово. З однієї сторони мертва Росія, з її поміщиками й губернськими чиновниками всіх рангів, з іншої прихожа їй на зміну «Росія Чичикових».

«Росія Чичикових» у поемі представлена одним героєм У відношенні Чичикова Гоголь, щоб яскравіше освітити походження й життєвий розвиток нового типу, осмислити його історичне місце, докладно зупиняється на біографії, характері й психології героя. Він показує, як зложилося його вміння пристосовуватися в будь-якій обстановці, орієнтуватися в будь-якій ситуації. Батько дав юному Чичикову раду: «Усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою». Все життя Чичикова стала ланцюгом шахрайських махінацій і злочинів. Новий герой має переваги, яких немає в помісних дворян і губернського суспільства.

На його стороні деяке утворення, енергія, заповзятливість, до того ж спритність героя незвичайна. Виховання допомагає йому втиратися в довіру. Чичиков расчетливо й терпляче може вичікувати потрібного моменту.

Показавши перевагу свого героя перед суспільством. Гоголь разом з тим показав всю вульгарність і підлість його натури. Цивільні й патріотичні почуття не тривожать Чичикова, з повною байдужістю він ставиться до всього, що ке відповідає його особистим інтересам.

Авантюри Чичикова пов’язані з людськими нещастями, він зацікавлений у тім, щоб якнайбільше вмирало кріпаків. Губернське суспільство приймає шахрая й шахрая Чичикова тому, що вважає його мільйонером. Загальне, що зближає Чичикова й губернське суспільство це та ж риса: спрага наживи.

Губернському суспільству далекі поняття про цивільні й суспільні обов’язки, для них посада тільки засіб особистого задоволення й благополуччя, джерело доходів. У їхньому середовищі панують хабарництво, догідництво перед вищестоящими чинами, цілковита відсутність інтелекту. Чиновництво згуртувалося в корпорацію казнокрадів і грабіжників.

Міські верхи далекі народу. Гоголь у щоденнику писав про губернське суспільство: «Ідеал міста це порожнеча. Плітки, що перейшли межі».

Вульгарність і незначність інтересів характеризує й жіноче суспільство. Із претензіями на смаки й освіченість сполучаються плітки, порожня балаканина про міські новини, палкі суперечки про вбрання. Дами прагнули наслідувати столичного суспільства в манері говорити й одягатися, без кривляння вони не вимовляли жодного слова. Гоголь засуджує дворянське суспільство, що рабськи копіювало іноземні манери.

Герої Гоголя не несуть у собі протесту проти їхнього життя, що стисло, проти «приголомшливої твані дріб’язків». Вони самі, по суті, продовження й вираження цієї дійсності, відтвореної в «Мертвих душах» Отже, Гоголь показує мир соціальних пороків. Але, як ми зрозуміли, не тільки вони хвилюють письменника.

Зловживання чиновників найчастіше смішні, незначні й безглузді. «Не по чині береш» от що вважається гріхом у цьому мирке. Але саме «вульгарність усього в цілому», а не розміри злочинних діянь, жахають читачів. «Приголомшлива твань дріб’язків», як пише Гоголь у поемі, поглинула сучасної людини. Трагична розв’язка в «Ревізорі» і «Мертвих душах», тому що примарні цілі, до яких прагнуть герої, розчиняються як дим, як мара. Місто Гоголя це символічний, «збірне місто всієї темної сторони».

І все-таки, тут є світле явище. Це сміх.

На мою думку, сміх повинен вилікувати душу