Твір на тему: Духовні цінності людини в поезії Ліни Костенко

Ми живемо в складний і бурхливий період історії нашої держави. Нарешті багатостраждальна Україна здобула незалежність. На зміну класовим ідеалам з їх вічною ворожнечею між різними верствами суспільства мають прийти загальнолюдські цінності, ідеали добра й справедливості.

Ці ідеали повинна нести справжня поезія. Загальнолюдські цінності завжди обстоювала у своїх віршах Ліна Костенко.

Головну особливість творчості поетеси можна визначити, скориставшись її словами з вірша «Готичні смереки» зі збірки «Над берегами вічноТ ріки»: «В глибинах гармонії болять дисонанси». Ліна Костенко гостро прагне гармонії — у світі, у соціальному середовищі, у людських взаєминах — і так само гостро відчуває й дисонанси. До дисонансів життя поетеса дуже чутлива. Надто зіркий у неї погляд, надто твереза свідомість, щоб бачити тільки гармонію в житті людства. Сприймає негаразди в людському житті болісно, й обминути, вдати, що не помічає, ніяк не може.

Бо це значить сфальшивиги, зрадити себе й своє слово, адже…поет природний, як природа. Од фальші в нього слово заболить. Така безкомпромісність поетеси не сприяла легкому життю.

В алегоричній поезії ‘Доля Л. Костенко оповідає сон, що наснився Ті ліричній героїні. Вона побачила чудернацький базар, де продавалися різні Долі:

Одні були царівен не гірш, а другі — як бідні Мільйони. Хто купляв собі Долю за гріш, А хто — і за мільйони.

Увагу ліричної героїні привернула незвична доля: Поезія — рідна сестра моя. Правда людська — наша мати. Ліна Костенко не шукала іншої долі, відповівши тим, хто паплюжив її поезію:

Я вибрала долю собі сама. І що зі мною не станеться — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці.

Отже, не жаліє поетеса себе, не жаліє й читача. її творчий доробок — це космос, але в ньому не лише «зоряні миті». Ось, приміром, у якій несподіваній інтерпретації постає неоглядність людської душі в одному з її віршів: В епоху спорту і синтетики людей велика ряснота. Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста. У доробку Ліни Костенко є тема вірності собі. Вірність собі — це й вірність своїм переконанням, і вірність своїм друзям та коханим, і вірність вітчизні.

Усі ті поняття стоять в одному ряду. І недарма в романі «Маруся Чурай» тема зради — головна тема твору — одночасно постає в її осо-бистісному й у суспільному планах. Зрадити свою землю, своїх співвітчизників і зрадити людину — однаково тяжкий моральний злочин. І корінь у них той самий:

Що ж це виходить? Зрадити в житті державу — злочин, а людину — можна?!

Тему вірності собі поетеса розвиває в багатьох творах. Тут і вірш «Шукайте цензора в собі, і невелика поема Циганська муза — про поетесу Панушу, яка знайшла в собі сили здійснити своє покликання,! оригінальний вірш Щось на зразок балади, — як вийшли букви з-під моєї влади. Знайти своє «я», на шляху до цього подолати всі перешкоди й труднощі, утвердитися в житті як сильна особистість і відчути себе людиною, гідною цього звання, — ось провідна ідея багатьох творів Ліни Костенко. Варто згадати ще й такі твори поетеси, як «Древлянський триптих» і Князь Василько із циклу «Ікси історії», де авторка розповідає про трагічні

Наслідки людської жорстокості. Дарма, що йдеться про часи історичні: кожний із нас, читаючи їх, звертається думкою до соціальних та моральних проблем сучасного життя.

Ліна Костенко як поет, як митець заперечує позицію байдужості до зла й неправди, з якими людині доводиться стикатися в повсякденні. «Життя іде і все без коректур», — твердить поетеса. Те, що людина вдіяла, виправити дуже важко, а іноді неможливо. Головний образу цій поезії — час.

Він летить, не стишує галопу, він єдиний, хто не втомлюється, час вічний. Ми живі, нам треба поспішати, щоб остаточно не нашкодити планеті:

Щоб ці ліси не вимерли, як тур, Щоб ці слова не вичахли, як руди.

Головною художньою особливістю поезії ‘ Життя іде і все без коректур» є незвично короткі, раптові, ніби стріляючі порівняння . Головний змістовний акцент припадає на ці порівняння. Завдяки їм рядки набувають афористичності. Життя швидкоплинне, але непересічні людські цінності залишаються:

Любіть тваринку і травинку, і сонце завтрашнього дня, вечірню в попелі жаринку, шляхетну інохідь коня.

Поетеса майстерно поєднує вічні символи й запити сучасної цивілізації, яка не повинна відкидати людяність, духовність. Поезія Ліни Костенко допомагає людині знайти себе в складному сьогоденні, виконати своє призначення, в будь-яких ситуаціях не втрачати власної гідності.

ЛІНА КОСТЕНКО «ЖИТТЯ ІДЕ І ВСЕ БЕЗ КОРЕКТУР…»

Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється,- час. А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш — то уже навіки.