Чи існувала справді Маруся Чурай, чи це лише збірний образ, створений народною фантазією і зафіксований у працях вчених, у творах письменників? На мою думку, відповісти на це питання поки що неможливо. Доки не будуть знайдені відповідні документи, все, що стосується Марусі Чурай, межує з легендою.
Яким же вимальовується образ Марусі Чурай у моїй уяві? Я думаю, що це була дівчина з чарівною зовнішністю, справжня красуня: невелика на зріст, струнка, як струна, у тонкій білій вишитій сорочці, з привітним виразом ласкавого личка, на якому виступав рум’янець, з карими очима під тонкими бровами і густими віями. Голову дівчини покривало розкішне, чорне, як смола, волосся, заплетене в густу косу до колін. Певна річ, з такою чарівною зовнішністю, життєрадісною вдачею та вмінням складати вірші, які до того ж, гарно співала, дівчина подобалась багатьом парубкам. Мені дуже жаль, що не склалося особисте життя Марусі.
Скільки б ще було написано нею пісень! Можливо, не сумних, сповнених туги за зрадливим коханням, а світлих, веселих. Щастя у її житті було мало, але про нього дівчина згадує з теплотою:
Не поможуть сльози щастю. Серцю легше буде, Хто щаслив був хоть часочок, — Повік не забуде.
Я думаю, що Маруся Чурай складала пісні з приводу найрізноманітніших подій у житті. Мабуть, багато пісень до нас не дійшло, а деякі, безперечно, живуть у народі як безіменні фольклорні твори. Я вірю, що знайдуться ще дослідники творчості легендарної Марусі Чурай і ми дізнаємося багато нового і цікавого про народну поетесу.
Образ народної поетеси Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох митців: О. Шаховського, Л. Боровиковського, С. Руданського, В. Самійленка. Буковинська письменниця О. Кобилянська поклала сюжет Марусиної пісні «Ой, не ходи, Грицю…» в основу повісті «У неділю рано зілля копала…». Але найкращим твором, на мою думку, є роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко, який поетеса писала у роки вимушеного мовчання.
В основу роману Ліна Костенко, як і Ольга Кобилянська, поклала відому чи не кожному українцеві пісню «Ой, не ходи, Грицю…». Поетесі вдалося створити не просто психологічно вірогідний портрет Марусі Чурай, а й показати героїню причетною до важливих подій періоду боротьби нашого народу за незалежність.
Ліна Костенко вміло розкрила тему нелегкої, але водночас високої місії митця та його слова у житті окремої людини й долі цілого народу. Центральне місце у романі займає кохання. Небо і земля, поезія і проза, душевний порив і практичний розрахунок — проблеми, які порушуються автором роману у віршах. Висока любов підносить Марусю над знадою життєвої влаштованості, над людським поговором, власне, робить її поетом. Шляхетно-волелюбний стан Чураївни Ліна Костенко протиставляє канцелярсько-бюрократичній машині, якою намагалися вичавити з людини все горде, підкорити її поведінку приписам, далеким від народної моралі.
Саме у піснях розкривалася душа Марусі. їх ми сприймаємо як символ народного генія, хоч коханий говорить дівчині так: «Затям: любов — любов’ю, а життя — життям».
Це не просто слова Гриця, а вияв соціальної психології. Зовсім по-іншому ставиться до проблеми митця Богдан Хмельницький: «Таку співачку покарать на горло, — та це ж не що, а пісню задушить!» Гетьманові не байдуже й «однесеньке життя», адже це — славне минуле батька Марусі, легендарного Чурая, адже це — пісні Марусині, які не тільки звучали вчора, лунають сьогодні, а й підуть у майбуття.