Твір на тему: «Снову весна»
Скоріше б закінчилася зима!
Скоріше б закінчилася зима! Спочатку ми так чекали її, просто дочекатися не могли першого снігу й моменту, коли тато витягнеться із сараю санки й можна буде качатися з гірки за будинком. І коли можна буде піти на лижах у сусідній ліс.
Коли падав перший сніг, всі хлопці з нашого двору висипали у двір і ми ліпили снеговиков. Ми катали величезні сніжні кулі до пізнього вечора, а потім поставили їхній один на одного, вставили їм очі-вугіллячка. А замість носа — кому морквину, кому камінчик, кому — паличку. Вони були такі забавні! Кілька штук і зараз коштує у дворі, тому що за всю із зиму жодного разу не було відлиги й вони не станули. Але все дуже змінилися, небагато зруйнувалися. Хтось постраждав від сніжків, хтось розсипався незрозуміло від чого. У парочки не вистачає око. І вони стали такими брудними, сірими. Як і сніг навколо. Сніг у місті взагалі швидко стає брудним, взуття від нього псується й промокає.
Чесно говорячи, хотілося б, щоб уже станув цей брудний сніг, побігли по вулицях дзвінкі струмочки й почалася теперішня весна. Хочеться прокинутися від того, що сонячні промені вперто проникають у кімнату й не просто світять, але й нагрівають всі навколо. Хочеться побачити, як брудні замети зменшуються. Звичайно, тоді почнуть танути й наші снеговики, які посміхалися нам всю зиму, але адже вони, щоправда, уже зовсім не такі красені, якими були спочатку.
А ще хочеться йти по вулиці, навіть підстрибувати трошки — від того, що світить сонце й гарний настрій. Хочеться підійти до дерева й розглянути на ньому набряклі бруньки — такі остренькие, що злегка лопнули нагорі, і щоб звідти стирчали малюсінькі зелені носики — майбутні листочки. Ще хочеться побачити, як сонна муха, розбуджена першим теплом, плазує по склу вікна. Як купаються в калюжах горобці, скуйовджені, крикливі — вони стрибають у калюжі, плескаються там і поглядають один на одного: от, мол, який я хоробрий! Хочеться піти в парк, і подивитися, як під покривом сірого снігу, що тане, зеленіють перші травинки, такі яскрав, ніжні й слабкі, що їх хочеться пошкодувати. Але насправді трава не слабка, а дуже сильна, адже вона може пробиватися навіть через асфальт! Просто здається такий у перші дні весни.
Хочеться підняти голову й побачити небо — синє-синє, велике-превелике. А в ньому — куточком — маленькі крапки, що наближаються, — журавлів, які вертаються додому, і пролітають прямо над нами. Хочеться крикнути: » Ура! Весна прийшла!»
Скоріше б закінчилася зима