Твір на тему: Зараження борців за народну волю в поезіях П. Грабовського

Екзаменаційні твори з української літератури. Для мене — та хіба тільки для мене — П. А. Грабовський ототожнюється з ідеальним образом людини, поета, чий героїчний і величний талант назавжди залишається прикладом людської гідності, душевної краси, благородства й величі.

38 років життя подарувала йому доля, і 20 з них — це переслідування, тюрми, етапи й заслання. Ще з юнацьких літ у нього з’являється бажання «піти на муки за народ, се була якась невідхильна потреба серця». Тематика поезій Грабовського була пов’язана з необхідністю боротися проти того ладу, який зумовив злидні, горе, обездоленість мільйонів.

Поезії «Надія», «До товариства», «Думка тюремна», «Вночі» — художні свідчення глибокої переконаності поета в справедливості визвольної боротьби, розгорнутої кращими синами народу. В поезії Грабовського оспівується борець, якого не можуть звернути з обраного шляху ніякі муки і переслідування. Наче перегукуючись із словом Франкових каменярів, які знають, що щастя, за яке вони ведуть боротьбу, здобудуть тільки їхні нащадки, Грабовський у вірші «Думка тюремна пише»:

За з’язнем в’язень одстраждає, Але настане легкий час, — І добрим словом спогадає Потомок вільний мертвих нас!

Яка світла і непохитна віра в майбутнє живе в серці героя Грабовського, в серці самого поета! Все це писалося в часи, коли «і в минулому могили, і попереду — хрести», коли, за висловом поета, «як то вельми треба сили, світлу віру понести». Треба було знайти в собі сили, волю, щоб стати дужчим за ворога — і тоді «за годиною прокляття, мук, кайданів та «крові» — прийде жадане панство свободи».

Впевненістю у торжестві «панства свободи» пройнято поезію «Не раз ми ходили в дорогу». Письменник майстерно відбиває суспільний настрій, художньо узагальнює його, переконливо розкриває віру борців у справедливість свого чину — — такі особливості твору. Образ борця за народну волю у Грабовського не має конкретно-індивідуальних рис. Письменник прагне до створення узагальненого образу.

Це здебільшого вірш-заклик або вірш-роздум, де розкриваються труднощі борців за народну волю і вказуються шляхи до подолання зневіри. Мужній, стійкий характер борця за народну волю змальовано у вірші «Справжні герої».

Моя хвала живим, як і помершим, Отим борцям за будуче Русі, Тим страдникам за друзяків найпершим, Що сяють нам у чарівній красі! Саме цим героям поет співає хвалу. Перед ними я стану на коліна, Героям тим подяку я зложу.

Справжні герої — це узагальнений образ борців, які безстрашно йшли в народ в ім’я майбутнього. Справжні герої не бояться мук, страждання, їх справа ніколи не загине, і прийде той час, пише поет, коли «окриють їх колись вінки немручі». Продовженням теми зображення борців за народну волю є поезія — розум «Уперед» Тільки вперед і вперед!

Так звучать рядки одного з найкращих віршів П. Грабовського.

Уперед до звершення замірів, Що поклав дев’ятнадцятий рік; Скиньмо владу катів-бузувірів, Щоб людиною став чоловік!

Це заклик до сучасників скинути «кормигу гидливу», звільнитися від рабського страху, одностайно виступити проти «хижих порядків», проти зла. Автор закликає до боротьби з темними силами реакції тих, «хто не хоче конати, статись трупом гнилим живучи», під владою «катів-бузувірів», закликає до бою святого, до повалення і знищення самодержавства.

Оптимізмом, глибокою вірою в перемогу народу пройнятий цей твір. Це є бойовий заклик борців за народну волю. «Життя — неминуча борба». У кожній строфі вірша відчувається цей заклик і глибока віра в те, що «побачать вбогі України — діти будуче славетне, будуче прекрасне!» Прийдешнє покоління оцінить по заслугах нелегку їхню боротьбу.

Уперед проти зла однодумно! Розрослася ворожа юрба. Не гадаймо прожити безсумно Бо життя — неминуча борба.

Революційним пафосом пройнято вірш П. Грабовського «Надія», що ввійшов до збірки «Пролісок», Як і поезія «Уперед», цей твір належить до вілюйського періоду життя поета на засланні. Проголошуючи віру в перемогу народу, поет звертається до своїх сучасників зі словом надії. Цим словом і починається вірш «Надія»:

Не зітхай так безнадійно, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй ще подвійно, З лату битви не тікай.

Заклик не тікати «з лану битви» вселяв людям віру в перемогу світла над темрявою і надихав їх на боротьбу. Головним образом у вірші «Надія» є народ, який візьме владу в свої руки, саме через образ народу проводиться поетом зображення борців за волю.

Поет вірить, що його закличне слово розбудить народ. Він візьме владу в свої руки, і прийде царство свободи.

Про страдницьке життя і героїчну боротьбу засланців розповідають поезії «На пам’ять», «В далечінь», «До Н. К. С», які присвячені товаришці по засланню П. А. Грабовського — Надії Костянтинівні Сигиді. Про страдницьке життя і героїчну бероть у засланців розповідають ці поезії. Хоч зустріч Грабовського з Сигидою була короткочасною, але залишила глибокий слід в обох на все життя. її поет називає щирою, рідною, святою. Смерть Сигиди була ударом для поета.

Вона викликає у нього не лише тугу і сльози, а ненависть, почуття помсти, зміцнює сили для боротьби.

Пом’януть твій образ бездольці закуті, Перлинами сльози колись заблистять! пише поет у вірші «В далечінь»

Трагічна і героїчна смерть Н. Сигиди утверджувала життя. Грабовський це підкреслює у вірші «До Н. К. С»: «Неволя живої душі не уб’є». У цьому циклі поет показує конкретних борців за свободу, які часто гинули, але їхня справа жила і закликала прийдешні покоління вперед, до кращого майбутнього.

Схилімось же в пошані перед пам’яттю Павла Грабовського, який в умовах страшного лихоліття сміливо йшов шляхом боротьби за світле майбутнє людини-трудівника, який своїм мужнім голосом запалював на боротьбу сотні й тисячі нових борців, якого ніщо в житті не змогло поставити на коліна.