Твір по казках А. С. Пушкіна

Казки А. С. Пушкіна внесли в літературу ідею протесту проти самодержавства й кріпосництва.

«Казка про попа й про працівника його Балді» — сатира на служителів, що обманюють народ, православної церкви. У ній висміюються їхня жадібність, дурість і лицемірство. Піп збирається найняти слугу, що буде за гроші виконувати обов’язку кухаря, конюха й теслю.

Дурість і жадібність змушують його погодитися одержувати щигликів від Балди, якого він взяв у працівники. Але піп не тільки жадібний, але підступний і зол, він намагається погубити Балду, даючи йому нездійсненні доручення, наприклад зібрати оброк із чортів. «Казка про попа й про працівника його Балді» при житті поета не було надруковано.

Уперше неї опублікував В. А. Жуковський в 1840 році в журналі «Син Батьківщини» з більшими переробками, викликаними строгостями цензури. «Піп» був перетворений в «купця Кузьму Бовдура». Починалася вона так:

Жився-був купець Кузьма Бовдур, По прозванню Осикове Чоло

В «Казці про рибалку й рибку» відбилося народне відношення до тиранів. Вона завершується повчальною картиною покараного самодурства: В образі старого персоніфікується народний початок казки. Він змушений покорятися волі жадібної баби, але не випробовує до неї поваги, як би високо не піднеслася вона.

Про це свідчить його звертання до неї, коли вона захотіла стати царицею: «Що ти, баба, білені об’їлася?»

Образ баби поступово виходить за рамки зображення жадібності й стає символом соціального гніта. У чорнових варіантах казки можна простежити, як Пушкін шукає найбільш ємне слово, щоб дати визначення характеру й поводження баби дворянки: «Осердилася дурна баба», «Осердилася (сварлива) нахабна»… «Осердилася зла баба…» «Я тобі пані, я дворянка, А ти мій оброч-ний селянин…» «Я дворянка, а ти мій селянин…»

В остаточному варіанті казки підкреслене тупе самодурство баби, що діє у відповідній побутовій і соціальній обстановці:

Осердилася пущі баба, По щоці вдарила чоловіка: «Як ти смієш, мужик, сперечатися із мною, Із мною, дворянкою столбовою?» Підбігли бояри й дворяни, Старого утришия заштовхали, А в той^-те-двер-те стража підбігла, Сокирами ледве не порубала; А те^-те-народ^-те над ним насміявся: «Цоделом тобі, старий нечема! Надалі тобі, нечема, наука: Не садися не у свої сани!»

Глядь: знову перед ним землянка;;

На порозі сидить його баба, А перед нею розбите корито

«Казка про мертву царівну й про сім богатирів» написана в 1833 році. Надрукована вперше в 1834 році в журналі «Бібліотека для читання». У ній особливо чітко відбилася гуманістична спрямованість пушкінських казок. В «Казці про мертву царівну» позитивні персонажі наділені такими рисами характеру, які цінуються людьми праці: добротою, великодушністю, хоробрістю, відданістю вдружбе. Цариця-мати вірно чекає свого чоловіка, що відправився в далекий похід. Пушкіна розповідає про це в яскравих сценах, близьких по стилі до усної народної творчості. Він використає постійні епітети, народні суфікси:

Дивиться в поле, інду очі Розболілися глядючи З білої зорі до ночі; Не видать милого друга Тільки бачить: в’ється хуртовина, Сніг валиться на поля, Вся белешенька земля

В образі царівни-дочки переважають романтичні мотиви. Вона викликає любов дівчини Чернавки й сімох богатирів і тим, що «усіх миліше, всіх румяней і белее», і, головне, своєї добротою, чуйністю, готовністю прийти на допомогу

Образ королевича Єлисея даний у билинних тонах. Герой «відправляється в дорогу за красунею душею, за нареченою молодий». Він близький до природи. Ліричні звертання Єлисея до сонця й місяця й, нарешті, до вітру поетично офарблюють його образ, надають йому особлива чарівність: Єлисей, не сумуючи, До вітру кинувся, волаючи: «Вітер, вітер! Ти могутній, Ти ганяєш зграї хмар, Ти хвилюєш синє море Усюди вієш на просторі, Не боїшся нікого, Крім бога одного Аль відмовиш мені у відповіді? чиНе видал де на світі Ти царівни молодий? Я наречений її».

Ці звертання являють собою своєрідні ліричні відступи, у яких відчувається синтез поетичних елементів усної народної творчості. Так Пушкін виступив як новатор у самій композиції казки, розгорнувши народні поводження-заклинання в поетичну картину «Казка про мертву царівну» написана поетом у творчому змаганні з Жуковським. Але на відміну від його Пушкін не обмежується романтичним зображенням героїв, він уводить реалістичні картини життя царського двору, створює й сатиричні персонажі у своїй казці. Такий якоюсь мірою цар-батько, що поспішив женитися, тільки-но минув покладений строк вдівства. Пушкіна іронічно говорить про нього:

Довго цар був нерозважний Але як бути? і він був грішний; Рік пройшов як сон порожній, Цар женився на інший

Основна ж сила сатири Пушкіна спрямована проти цариці-мачухи, що персоніфікує «темний мир» у казці. Мачуха «чорної заздрості повна», «горда, ломлива, норовлива й ревнива». Заздрість і злість до всього світлого й доброму приводять її зрештою до смерті: «Отут її туга взяла, і цариця вмерла». Так у казці перемога добра символізує загибель зла