Твір по романі Пастернаку «Доктор Живаго»

У романі «Доктор Живаго» Борис Пастернак передає своє світовідчування, своє бачення подій, потрясших нашу країну на початку XX сторіччя. Відомо, що відношення Пастернаку до революції було суперечливим. Ідеї відновлення громадського життя він приймав, але письменник не міг не бачити, як вони оберталися своєю протилежністю. Так і головний герой твору Юрій Живаго не знаходить відповіді на питання, як йому жити далі: що приймати, а що ні в новому житті. В описі духовного життя свого героя Борис Пастернак виразив сумніви й напружену внутрішню боротьбу свого покоління. У романі «Доктор Живаго» Пастернак відроджує ідею самоцінності людської особистості. Особисте переважає в оповіданні.

Жанру цього роману, що умовно можна визначити як прозу ліричного самовираження, підпорядковані всі художні засоби. У романі існує як би два плани: зовнішній, що оповідає про історію життя доктори Живаго, і внутрішній, що відбиває духовне життя героя. Авторові важливіше передати не події життя Юрія Живаго, а його духовний досвід. Тому головне значеннєве навантаження в романі переносяться з подій і діалогів героїв на них монологи У романі відбита життєва історія порівняно невеликого кола осіб, декількох сімей, з’єднаних відносинами споріднення, любові, особистій близькості. Їхні долі виявляються прямо пов’язані з історичними подіями нашої країни.

Велике значення мають у романі відносини Юрія Живаго із дружиною Тонею й з Ларой. Щира любов до дружини, матері його дітей, охоронниці домівки, — це природний початок у Юрії Живаго. А любов до Ларе зливається з любов’ю до самого життя, із щастям існування. Образ Лари — це одна із граней, що відбивають відношення самого письменника кмиру. Основне питання, навколо якого рухається оповідання про зовнішнє й внутрішнє життя героїв, — це їхнє відношення до революції, вплив переломних подій в історії країни на їхні долі. Юрій Живаго не був супротивником революції. Він розумів, що в історії свій хід і його не можна порушити.

Але Юрій Живаго не міг не бачити жахливі наслідки такого повороту історії: «Доктор згадав недавно минулу осінь, розстріл заколотників, дітовбивство й женоубийство Палих, криваву колошматину й человекоубоину, що не передбачалося кінця. Бузувірства біл і червоних суперничали по жорстокості, поперемінно зростаючи одне у відповідь на інше, точно них перемножували. Від крові нудило, вона підступала до горла й кидалася в голову, нею запливали ока». Юрій Живаго не сприймав революцію в багнети, але й не приймав неї.

Він був десь між «за» і «проти». Герой прагне ладь від сутички й зрештою йде з рядів що борються. Автор не засуджує його. Він розцінює цей учинок як спробу оцінити, побачити події революції й громадянської війни із загальнолюдської крапки зору Доля доктора Живаго і його близьких — це історія людей, чиє життя вибите з колії, зруйнована стихією революції. Сім’ї Живаго й Громеко їдуть із обжитого московського будинку на Урал шукати притулок «на землі».

Юрія захоплюють червоні партизани, і він змушений проти своєї волі брати участь у збройній боротьбі,- Його рідні вислані новою владою з Росії. Лара попадає в повну залежність від сменяющих друг друга влади, а під кінець оповідання вона пропадає без звістки. Видимо, вона була арештована на вулиці або загинула «під яким-небудь безіменним номером в одному з незлічимих загальних або жіночих концтаборів півночі». Самого Юрія Живаго потроху залишають життєві сили.

І життя довкола нього стає усе бідніше, грубіше й жорсткіше. Сцена смерті Юрія Живаго, зовні нічим не виділяючись із загального ходу оповідання, несе в собі проте важливий зміст. Герой їде в трамваї й у нього починається серцевий приступ.

Він рветься на свіже повітря, але «Юрієві Андрійовичеві не повезло. Він потрапив у несправний вагон, на який увесь час сипалися нещастя…

» Живаго так і вмирає в трамвайних коліс. Життя цієї людини, задихавшегося в духоті замкнутого простору країни, враженою революцією, обривається… Пастернак говорить нам, що все происходившее в ті роки в Росії, було насильством над життям, суперечило її природному ходу.

Ще в одній з перших розділів^на Пастернак пише: «…опам’ятавшись, ми вже більше не повернемо втраченої пам’яті. Ми забудемо частину минулого й не будемо шукати небувалому пояснення.

Порядок, Що Настав, обступить нас зі звичністю лісу на обрії або хмар над головою. Він оточить нас отовсюду. Не буде нічого іншого». Ці глибоко пророчі слова, мені здається, як не можна краще говорять про наслідки того далекого років. Відмова від минулого обертається відмовою від вічного, від моральних цінностей. І цього не можна допускати