Твір роздум: Люди як люди

Для мене М. О. Булгаков є однієї з найбільших загадок людського генія. Усе без винятку його утвору виділяються з величезної маси добутків XX століття. Вони занадто несхожі на інші, оригінальні й несподівані.

Спектр проблем, що піднімають письменником у добутках, надзвичайно широкий і різноманітний. Відчувається, що він любить людину, щиро цікавиться всіма проявами людської натури, часом безсторонніми. У булгаковських добутках є любов і ненависть, жадібність і безкорисливість, Бог і диявол. Добутком, що став вершиною його художнього генія, з’явився роман «Майстер і Маргарита». За нього Булгаков боровся до кінця життя.

Роман увібрав у себе всі філософські, моральні й соціальні проблеми, що цікавлять письменника, став глобальною історичною працею, що зажадала довгої й кропіткої архівної роботи.

Однак для мене цей добуток цікаво не стільки як чудова історична праця й щемлива любовна драма, скільки як блискучий сатиричний добуток, що розкрив один із цікавих періодів в історії нашої країни, не схожий ні на один відомий раніше й маючи свій ні на що не схожий стиль життя, — період непу. Булгаков винятковий як сатирик. Неможливо без посмішки читати портретний опис героїв, з якими зв’язана сатирична лінія роману. А чого коштує сценка погрому у Грибоєдові, улаштованих нерозлучною парочкою Коровьєвим і Бегемотом.

Ці сцени надзвичайно барвисті й живі, Булгаков уїдливо насміхається над існуючим порядком, коли важливим стає не людина, а його документи.

Коровьев на вимогу пред’явити його письменницьке свідоцтво вирікає: «Щоб переконатися в тім, що Достоєвський — письменник, невже ж потрібно запитувати в нього посвідчення?» А в сцені в Торгсині він вимовляє жалісливу тираду про захист прав «бідної людини, бідолахи» і призиває бити іноземців, вимовляючи «найдурнішу, безтактну й, імовірно, політично шкідливу річ». І, як це ні дивно, він знаходить прихильників серед відвідувачів гастроному: кволий дідок кидає кульок з мигдальними тістечками й б’є іноземця по голові.

Булгаков словами Воланда говорить: «Люди як люди… і милосердя іноді стукається в їхні серця… звичайні люди». І дійсно, протягом роману ці самі жорстокі, дурні й вульгарні люди проявляють ознаки людського співчуття й доброти: публіка просить Воланда повернути голову Бенгальському, благаючому про допомогу; милосердна фельдшерка Параска Федорівна піклується про кожного хворого клініки доктора Стравінського. Воланд прощає людям багато слабостей тому, що вони — люди — були такими споконвіків. За всіх часів головними людськими пороками були жадібність і боягузтво.

Зі стародавності за гроші купувалося все: любов, дружба, честь і совість. Іуда продав Христа за тридцять срібників.

Вище грошей цінувалася лише влада; острах втратити влада змусила Понтія Пілата відректися від Ієшуа, що став йому близькою людиною. Та й у сучасному авторові світі гроші є головною рушійною силою. Хабарництво процвітає повсюдно. Заради грошей люди в цирку готові були стрибати з бельетажу на сцену, битися, давити жінок і дітей, іти куди завгодно, хоч до диявола в гості . Заради захованих удома багатств валютники зі сну Никанора Івановича готові тижнями сидіти на підлозі в театральному залі, їсти суп і слухати монологи з «Скупого лицаря».

Воланд прощає їх, він говорить: «Люблять гроші, але адже це завжди було… квартирне питання тільки зіпсував їх…» А вуж заради рішення житлової проблеми сучасні люди йдуть на все: Алоізій Могарич доносить на свого сусіда Майстра; київський дядько Берліоза Максиміліан Андрійович Поплавський не вболіває за племінника, його думки зайняті лише житлоплощею, що звільнилася; численні прохачі дають хабарі голові жилтоварищества; і нарешті, Воланд розповідає Маргариті історію про одному дуже винахідливий «квартирному пронозі», що у рекордно короткий строк обміняв трикімнатну квартиру на шість кімнат у різних кінцях Москви.

Незважаючи на всі людські пороки, Булгаков не вважає себе вправі засуджувати їх. Адже поряд з неправдою й зрадництвом серед людей існує чиста любов, теплота й безкорислива дружба. І поки існують ці прекрасні вічні почуття, у людства їсти шанс виправитися й стати краще. Письменник нагороджує Майстра й Маргариту за стійкість їхньої любові, він дарує їм спокій.

Довгий час добутку великого письменника, драматурга й сатирика XX століття М. О. Булгакова були під забороною. Його доля продовжила собою нескінченний ланцюг доль талановитих, неординарних особистостей, до яких визнання приходить лише після смерті. Гнаний, знедолений, Майстер проходить шлях свого творця: його безцінний рукопис попадає в руки вульгарних і обмежених людей, його практично знищують.

Булгаков виявився сильніше свого героя, він не відрікся від свого дітища й до кінця життя боровся за нього. Для мене М. О. Булгаков завжди був і залишиться Майстром з великої букви.