Твір роздум: Мій випускний бал

У другій половині червня випадає кілька святкових днів, зі вірніше ночей, які певною категорією люду проводяться в безсонні.; Подібно до того, як ото в давні-предавні часи богомільні люди справляли по ранній весні всеношну, сподіваючись діждатись дива, побачив ти в небі ясних і непорочних янголів, які в отакий день щорічно веселяться, стрічаючи воскресіння не кого-небудь, а самого Бога. Сього дні з’явилась нова чисельна аудиторія людей, що один раз на рік одна з ночей оголошують своєрідною всеношною — це випускники середніх шкіл. Стала ця ніч неповторною подією, бо не щорічно ця подія.

А для молодої людини відбувається, а всього-на-всього один раз у житті. Як дитинство, як молодість, як легендарні вісімнадцять літ. А як відомо, подія велична і прекрасна, що стрічається тільки раз у житті, не забудеться ніколи.

Школярська безсонна ніч’у наш час сталЯ святом серед найрадісніших, найромантичніших, найнезабутніших свят…

Так уже трапилось, що випадає воно на одну з найкоротших ночей. Ніч найкоротша, а пісня найдовша, бо то юна пісня, пісня прощання людини з дитинством, із солодкою залежністю від батька-матері, від учительства, бо то стріча з волею-воленькою дівочою, з парубочою незалежністю. Прощай, солодка колиско, прощай, тепле гніздечко, прощай, школо наша, прощайте, дні незабутні, неповторні. Всеньку ніч колобродить вчорашня школярська молодь, хороводить по містах і селах, полохає спокій на вулицях, будить сонні поля, тривожить замріяні ріки, кидає виклик пригаслому небу, розбуркує своїми замріями-чарами сонце, примушує його прокинутись найраніше в той день і показати свій ясний лик зачудованому світові. Гей, думи школярські, гей, дні весняні неповторні, молодосте швидкоплинна.

Як то радісно тебе стрічати, як важко прощатися-проводжати…

Рано-поранесеньку стає на обрії сонце. Летять його швидкі гінці-промені золотими стрілами по світу, ловлять їх, перших-найиерших у ранковій, туманцем прибитій задумі, молоді очі. Того ранку, незвичайного ранку, новітні язичники-сонцепоклонники визбирують те золото широко відкритими очима, стоячи на берегах морів, рік і озер, на бортах пароплавів і високих узгір’ях, на пагорбах і узліссях, у степових і напівпустельних безмежжях, у лісах і пралісах, всюди-повсю-ди, де тільки хороводиться веселою ватагою школярська братія, яка вже цього дня стане не школярською…

— Здрастуй, сонце! Добрий день, сонце! — вітають його різними, але однаково дзвінкими й однаково співучими, однаково прекрасними й улюбленими мовами, вітають сьогодні його, свого нового вчителя і наставника, бо вже ніколи не вітатимуть у своєму класі наставників-людей.

І зринає в такий зачарований ранок пісня, найдзвінкіша і найулюбленіша пісня, різними мовами і наріччями, але про спільну радість для всіх — пісня про Вітчизну. Скільки їх співалося-переспівалося в житті кожного. Вітчизно наша! Яка ж ти мальовнича, яка різнобарвна і яка привітна. І починаєшся ти для кожного з нас від вичовганого порога рідної школи, від своєї вулиці, поблизу якої живе і дихає могутніми грудьми наш завод, наше поле, де протікає непомітно аричок-річечка або велично котить хвилі Дніпро-Славута, вологою живить степи, де тихий Дунай єднає до гурту слов’янські народи.

А тим часом сонце йде вгору! та вгору, стає у всій своїй величі над горизонтом, вітається щиро з учорашньою школярською братією. Учорашні школярі невміло прощаються, можливо, хтось комусь тисне руку і востаннє розходяться, можливо, розходяться на все життя.