Твір-роздум на тему: Моє відкриття Є. І. Замятіна

Ще півроку назад Євгеній Замятін був мені невідомий і нецікавий. Мене залучали добутки класиків російської літератури. Наприклад, п’єси Островського «На всякого мудреця досить простоти», «Таланти й шанувальники», «Вовки й вівці».

Я люблю читати й перечитувати повісті «Перша любов», «Весняні води». У цих добутках описані трагічна любов, розчарування. У них письменник дає відчути красу природи, силу першого почуття. Також мене залучає творчість Анненського своєю щиросердечною красою й непідробленим смутком.

Мені близькі такі добутки.

А роман Євгенія Замятіна «Ми» увійшов у коло мого читання, зацікавивши мене своєю назвою. Взявшись за нього, я думала, що прийдеться прочитати чергову фантастичну історію, але майже із самого початку добутку воно мене зацікавило. Раніше мені подобалися добутки, у яких описані почуття героїв. Цей же роман залучив мене своїми думками, у ньому автор як би попереджав про небезпеку, що загрожує людству, — влади машин і держави.

Одна тільки назва добутку зупинила мою увагу.

Це роман-сповідь, Що зроблений як щоденник. Він розкриває історію людської душі, внутрішній світ однієї людської особистості. Його головний герой Д-503 ніде не говорить від імені покоління, він називається «ми». Герой звик не відокремлювати себе від інших: «Я пишу, що думаю, точніше, що ми думаємо», — говорить він, представляючи себе гвинтиком державної машини.

Держава, що побудована на основі математичних розрахунків і розуму, що задумано як зразкове, уважається втіленням сучасного життя Єдиної Держави. Воно повинне зробити людей рівними, а отже, щасливими, але придушує людину, що перестає усвідомлювати себе як особистість. Д-503 передає свою трагедію як історію багатьох навколишніх людей.

Тому, я думаю, роман і носить таку назву. Отже, одним з головних образів є ідеальна держава. На чолі його стоїть Благодійник, під його владою зберігали вони панування над «номерами»: «…для того щоб викинути геть погнувся — у них є важка рука Благодійника, у них є досвідчене око Хоронителів…» Мораль держави говорить: «Так здраствує Єдина Держава, так здраствують номери, так здраствує Благодійник!» Діти -«номера» виховуються в жорстких умовах.

Новонароджених дітей забирають у матерів, і вони більше ніколи не бачать своїх батьків: «Щоранку із феноменальною точністю о тій самій годині, у ту саму хвилину мільйони людей встають, як один, і починають роботу. І, зливаючись у єдине тіло, у ту саму секунду підносять ложки до рота, виходять на прогулянку і йдуть у зал, відходять до сну». Наука й техніка використаються в Єдиній Державі для виховання однодумності «номерів». «Я посміхаюся, — я не можу не посміхатися: з голови витягли якусь скалку, у голові легко й порожньо», — записує в щоденнику Д-503.

Щоб зберігати цей порядок, за всіма «номерами» здійснюється стеження. Вони живуть і працюють «серед своїх примарних, як би витканих із блискаючого повітря стін, — живуть завжди на очах, вічно омивані світлом». Це викриває тяжку й високу працю Хоронителів.

Уважається, що «номерам» нема чого приховувати один від одного. Вони не мають права на особисте життя. Здатність і бажання почувати, любити, бути вільним у думках і вчинках штовхають на боротьбу з Хоронителями, зі шпигунами, які доповідають у бюро Хоронителів про найменше відхилення в нормі поводження того або іншого «номера».

Але влада знаходить вихід: у людини за допомогою операції видаляють фантазію, душу — останнє, що змушувало його піднімати гордо голову, почувати себе розумним і сильним. Сама держава ізольована від навколишнього його світу. Поруч із «номерами», за стіною, інше життя, звичайні люди. Іноді це життя уривається в раціональне життя держави й вступають у конфлікт із його порядками, принципами. На цьому протистоянні й заснований сюжет добутку. Поступово ми розуміємо, що така потужна машина, як Єдина Держава, не спрацьовує: у душі головного героя прокидається прагнення до любові, волі, відраза до однаковості, тобто в ньому пробуджується душа, фантазія, які не знищили в людині.

Д-503 мріє: «Якби в мене була мати! І щоб для неї я був не «Будівельник «Інтеграла», і не номер Д-503, і не молекула Єдиної Держави, а просто людським шматком». При всьому механічному пристрої в людині залишається головне: необхідність морального вибору між волею й підпорядкуванням, між честю й безчестям, між вірністю й зрадою. Таким чином, насильство не вдосконалює, а, навпаки, калічить людську особистість, у ній немає ні гармонії, ні щастя.

Ця думка завершує добуток.

Роман «Ми» зробив на мене сильне враження, змусив задуматися про пристрій нашого миру, нашого життя. У добутку зовсім по-новому розкрита тема любові й людських взаємин, що залучало мене в добутках російських письменників. Після прочитання роману в мене виникло запитання: чому такий добуток написав саме Замятін, яким життєвим досвідом він володів? За роз’ясненням я звернулася до його автобіографії.

З неї я довідалася, що Замятін закінчив Політехнічний інститут на факультеті по кораблебудуванню, працював викладачем, друкував статті й редагував їх у журналах, тобто володів глибокими технічними знаннями. Крім того, він мав досвід революційної боротьби, тому що брав участь у революційних подіях 1905 року. Участь у революційних подіях змусило автора багато чого усвідомити, осмислити.

Він прийшов до неприйняття революційного насильства. Доля письменника і його роману були трагічними. Замятін не покинув Батьківщину відразу після революції. Він продовжував трудитися й жити в Росії, але в 1931 році Замятін, важко хворий, за допомогою Горького, емігрував із сім’єю за кордон. Він довго хворів і мріяв про повернення в Росію.

Він нічого не писав проти своєї Батьківщини, тому що вірив, що Росію чекає прекрасне майбутнє, В 1937 році Замятін умер в убогості, так і не зумівши повернутися додому. Він не прийняв державу, що було створено в результаті революції, не прийняв насильства над особистістю, культу влади.

Я не знаю, чи можу я назвати цей роман моїм улюбленим добутком сучасної російської літератури, але зовсім точно можу сказати, що роман «Ми» залишив помітний слід у моїй читацькій долі. Книга значно розширила коло моїх читацьких симпатій, допомогла розібратися в сучасному житті. Вона вразила глибиною думок, міркуваннями про пристрій сучасного життя.

Занепокоєння письменника за долю Росії викликало моє співчуття.