Уривок із роману У. Самчука «Марія»
Згадала Марія, що має десь хресних батьків, але вони так мало в житті піклувалися своєю хрещеницею, що Марія майже не знала їх. Але все-таки пішла просити їх на весілля, і хресний батько став за посадженого. Треба на шлюб благословити. Спекли коровай. Дівчата обсіли роєм стола, виспівують та вбирають різку. Приїхала з міста Мартинова дочка і причепурила молоду по-панськи.
Білий вельон довгий, аж по землі волочиться. Марія трохи соромилась, але відчувала приємність і знала, що їй будуть заздрити товаришки. З цілого кутка зігнали найкращі коні «в підводу». Музики взяли троїсті. Як заграли, всі під жилки задрижали. Раненько приїхав своїми кіньми Гнат. Так під’їхав на подвір’я, що віз мало не перекинувся, аж тахлі у вікнах забряжчали.
Дружки та світилки співами заливаються, музики марпіа тнуть. Піднявся на ціле село гармидер. А Марія сховалася у сусідській коморі, сидить, як велить звичай, на скрині і заливається справжніми щирими сльозами. Молодий з боярами знаходить її, виводить заплакану і провадить до хати розплітати косу. «Розплітальничка плаче, розплітатися не хоче»,- співають дружки.
Боярин та сват садовлять молоду на подушку. Міцно щіпила вона на голові руки, боронить свою заплетену косу. Сват розриває руки, розплутує безліч навмисне нав’язаних косників, які поспліталися твердими вузликами. Ах, чого, чого, Маріє, плачеш? Дівчатонька, голубоньки!.. Розплітайте її, одягайте її. Благословіте, тату, благословіте, мамо!
Раз, другий і третій! — Хай вас, дітоньки, Бог благословить раз, другий і третій! Благословляли на шлюб непаристими образами. Не було часу поїхати та купити паристі. Один образ — Мати Божа Молошна, другий — Ісус Христос, менший розміром, а це недобрий знак. Сусіди потиху шепотіли. Ні, ні, сусідко, як не кажіть, а це не є добре.
Посідали на підводи, а дружки заспівали: Відчинилися ворота, їде до шлюбу сирота… Марія в ще більші сльози… Гнатові тремтять уста, але стримується. Не личить йому ревіти, і несила втриматися. Пісня ніби про нього навмисно зложена.
І матінка не бачить, і батенько не чує… На шлюб виряджають чужі людоньки, а коники шиї гнуть, і дружечки співають…
Уривок із роману У. Самчука «Марія»