Відлуння афганських гір

Виховна година.

Підготувала: Бондаренко Л. А.

Мета: Вшанувати память загиблих у афганській війні, згадати дату її початку та закінчення. Закріпити знання та отримати нові про причини виникнення конфлікту в Афганістані, який переріс у десятилітню війну.

Афганістан — ісламська держава на півдні Центральної Азії. У адміністративно — територіальному поділі має 29 провінцій і 2 округи центрального підкорення.

Більш ніж 50 % населення — пуштуни. Крім них також проживають 20 народів і народностей. 1/6 частина населення кочівники і напівкочівники.

Офіційними мовами є пушту і дарі.

Основна релігія — іслам.

¾ території країни займають гори.

І ось в цих горах у грудні 1979 року почалася війна, відлуння якої наш народ відчуває до сих пір.

Перший президент Афганістану Дауд Хан був вбитий у 1978 році. Почалася громадянська війна. Для того, щоб не допустити звернення премєр — міністра Аміна за підтримкою до США, у 1979 році в Афганістан були введені радянські війська.

Сьогодні ми зібралися для того, щоб вшанувати память тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонитися тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями — вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обовязок.

УЧЕНЬ:

От боя до боя недолго —

Не коротко, лишь бы не вспять.

А что нам терять, кроме долга?

Нам нечего больше терять.

Пилотки и волосы серы,

Но выбылась белая прядь.

А что нам терять, кроме веры?

Нам нечего больше терять.

В короткую песню не верте,

Нам вечная песня под стать.

А что нам терять, кроме смерти?

Нам нечего больше терять.

Учень:

Под ноги катится тропа

В конце тропы твоя судьба.

Она не зла и не глупа,

Она бесстрастна.

Здесь пуля — дура не всегда

И кровь людская не вода.

И все — ж горит твоя звезда

И жизнь — прекрасна.

Учень:

Я бы мог рассказать о красе этих мест

И про жаркое лето в Кабуле.

Да, боюсь, что романтика вам надоест

После первого посвиста пули.

Перевалы в кисейной фате облаков

Испытание сердца и воли.

Перевалы, где дикие розы ветров

Наши щеки шипами кололи.

Перевалы, где каждый доверил друзьям

Жизнь свою и в великом и в малом.

Где какую — то высшую точку пройдя

Обзавелся своим перевалом.

Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чужої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневолений. Вони вірили, що йдуть вбивати, а не захищати.

Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала майже 10 років і вимагала величезних жертв.

Тисячі наших хлопців загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали без вісти.

Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів!

Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність та героїзм — право бути похованим на рідній землі.

І летіли на Батьківщину «чорні тюльпани » з цинковими гробами.

Учень:

Мы не жаждали звезд на челе,

Не искали на власть притязаний

И как жить на афганской земле

Нам никто не давал указаний.

А за светлую, тихую грусть

И за скорбь, что из пламени родом,

Ты прости нас, великая Русь!

Мы чисты перед нашим народом.

Учень:

Завалы, заслоны, засады,

Барханы, сугробы, ветра…

Наверно, забыть это надо,

Но помнится, словно вчера.

Страна, что за речкой на юге,

Как мы ее звали подчас,

Близка, словно песня о друге,

Навеки ушедшем от нас.

В той песне и боль и просторы

Тревожной афганской земли,

И гордость, и горе, и горы,

С которых друзья не сошли.

Учень:

Мы кровью платили юной

За каждую пядь в Чаквардаке.

И рвались гитары струны

Не выдержав ритм атаки.

За тех, кто в часы побед

Свой спирт запивал слезами,

За тех, кого с нами нет,

За тех, кто навеки с нами!

И если бы нам сказали:

— Живите еще две жизни!

Мы обе бы их отдали

За то, чтобы жить в отчизне.

Учень:

Мы два года шагали с тобой

По горячим дорогам войны.

Нам знакомы и зной и бой

И тюльпаны афганской весны.

Ах, тюльпаны прожженной земли,

Вы как память тех огненных дней,

Алым пламенем вы проросли,

Словно кровью советских парней.

Ах, тюльпаны прожженной земли,

Вы как память тех огненных дней.

Если б только могли, если б только могли

Воскресить вы моих друзей!

А що ж стосується історії?

Радянський Союз вважав Аміна, який став президентом після Дауд Хана непередбачуваним лідером, який може переорієнтуватися на США або Китай, аби доиогтися закінчення війни. Тоді б біля кордонів СРСР зявилася б ворожа держава. Для того, аби ліквідувати цю загрозу, керівники СРСР вирішили замінити Аміна більш уміреним лідером Бабраком Кармалем.

Ось тоді і були введені війська.

27 грудня 1979 року радянські війська перетнули афганський кордон. Радянський десант висадився у Кабулі, взяв штурмом палац Аміна та вбив його. Згідно офіційному зверненню, революційний суд визнав Аміна винним у «скоєнні злочинів проти держави» і приговорив його заочно до смертної кари.

Аміна зміним Кармаль.

А через деякий час почалася національно — визвольна боротьба афганців проти радянських військ. Афганці називали себе моджахедами. Вони нападали з усіх сторін і ховалися в горах, або на території Пакистану.

Ця війна мала свою ціну — 700 тисяч чоловік, із них 30 % українців.

Радянське вторгнення в Афганістан визвало хвилю протесту у світі. Наприклад, на московську Олімпіаду — 1980 відмовилися приїхати більшість провідних країн.

США боялися, що СРСР з Афганістану може нанести удари по Пакистану та нафтових свердловинах у Персидській затоці. Тому відновилася «холодна війна » між СРСР та США.

Це істрія. А що ж солдати? Це були молоді хлопці призивного віку, молоді романтики, які цю військову кампанію на перших порах сприймали як романтичну визвольну кампанію.

Вони складали вірші, писали та співали пісень.

Авторами, чиї вірші ввійшли в історію були Олександр Стовба ,Іван Шкварко, Анатолій Пожарський, Олександр Карпенко, Ігор Морозов, Віктор Верстаков та Віктор Глєбов. Це лише малесенький перелік тих талановитих хлопців афганської війни.

А тепер давайте послухаємо декілька пісень, які виконують хлопці з «Блакитних беретів»

Бойцам «Альфы» 1996 г. Альбом «Эх, доля…» Память 1996 г. Альбом «Эх, доля…» Голубые береты.1997 г альбом «Настольный календарь»

Але війна затягувалася. Радянська армія виявилася неготовою до затяжної війни з партизанами. Бійці захоплювали бази моджахедів, несли величезні втрати, штурмуючи перевали. Але «духи» зникали в горах, по гірських стежках ішли в Пакистан, Іран, поповнювали свої ряди, і знову поверталися. Перекрити всі гірські стежки було неможливо.

Американці поставляли моджахедам сучасну зброю, тренували та проводили підготовку прфесіоналів — терористів.

З 1983 року керівництво СРСР почало шукати можливість виводу радянських військ з Афганістану, бо чітко і ясно було зрозуміло, що СРСР потрапив у капкан в Афганських горах.

У 1988 році були досягнуті договори в Женеві, за якими СРСР виводив війська з Афганістану, а США і Пакистан припиняли воєнну підтримку моджахедів.

У лютому 1989 року почався вивод радянських військ. Однак мир а Афганістані не настав. Підтримка моджахедів ззовні не припинялася — продовжувалася війна між моджахедами та прорадянським урядом Наджибулли.

Отож, день 15 лютого нічим у календарі не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася, нарешті, війна.

Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виводу радянських військ з Афганістану.

А у 2005 році на екрани Українських кінотеатрів вийшов фільм Федора Бондарчука «9 рота.» І першими його подивилися саме ветерани — афганці, бо в його сюжеті реальні події.

Покоління воїнів — афганців пройшло кривавими дорогами афганської вфйни, залишаючи на них життя і біль втрат. На підтвердження цього стоять сотні памятників та памятних знаків по всій Україні.

Учень:

Помню я, никогда не забуду,

Не найду утешенья слова…

Друг мой, Сашка, погиб за свободу

Опаленной земли в 22…

Учень:

Афганские желтые реки,

Афганские серые горы

Раз увидишь — так это навеки.

А забудешь — так это не скоро.

Учень:

Мы стали старше, проще и грубей,

Все будем знать и многое уметь.

Но, жизнь, прошу, дай крылья улететь

С прозрачной стаей белых журавлей…

Учень:

Я тоскую по родной стране,

По ее рассветам и закатам

На афганской выжженой земле

Спят тревожно русские солдаты.

Так что ты, кукушка, погоди!

Обожди какую — то минуту.

У солдата вечность впереди.

Ты ее со старостью не путай!

Але та проклята війна не закінчується і сьогодні.

У 1991 році розпався СРСР.

У 1992 році режим Наджибулли був знищений. Президентом став Бакко Рабані. Але лідери ісламських угрупувань продовжували кривавий переділ влади.

Значного успіху у цьому досяг рух «талібан».

У 1995 році таліби зайняли половину південних провінцій, дійшли до кордонів Таджикістану.

У 1996 році таліби вступили в Кабул. Війська «північного альянсу» їм протистояли під керівництвом Масуда.

У 2001 році Масуд був убитий. Але тут втрутилися США та їх союзники. Після вибухів 11 вересня Дж.

Буш виконав антитерористичну операцію проти талібів, які відмовилися видати свого ідейного лідера бен Ладена. В результаті таліби були розгромлені «північним альянсом».

Зараз в Афганістані нестабільний мир. Отож, війна почалася у далекому 1979 році, а її відлуння та наслідки ми маємо навіть сьогодні.

Давайте на знак вшанування світлої памяті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилимо голови, запалимо свічку і вшануємо їх память хвилиною мовчання.

Весною над Кабулом тает лед,

Весна сгустила голубые краски.

Но вы скажите, кто нам их вернет,

Парней погибших на земле афганской?

Из них тогда не уцелел никто

Светило солнце медными лучами.

Но вы простите, парни, лишь за то,

Что в тот момент я не был рядом с вами.

Ось і все…Пройшли роки, заросли травою стежки в афганських горах, забула наша країна, що таке війна. Але кожна свідома людина, яка втратила когось близького чи знайомого, питає себе іноді: чому? Заради чого гинули люди, заради чого одна релігія воювала проти іншої, один народ проти другого? Чим все це виправдати?

Та і чи можна це виправдати? Мабуть, ні…

А кожної весни у афганських горах, так щедро политих кровю, зацвітають тюльпани. І красивішого видовища світ не знає. Оті тюльпани стали символом, щорічним живим памятником людям, які загинули за ідею.