Відтворення настроїв людини через образи природи у збірці «Сонячні кларнети» Павла Тичини

Перша поетична книжка Павла Тичини, що вийшла друком 1918 р., отримала назву «Сонячні кларнети». Образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще втілює сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами всесвіту, що єднають людину з природою в найуніверсальнішому її значенні. «Душа моясония на-мріяла»,- освідчується Тичина, і цей образ як наскрізний у поезіях збірки є ключем для розуміння самобутності його стилю.

У Миколи Вороного наявний зовнішній опис Весни, яка лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах, вона нагадує «Блакитну панну». Тичина ж пройняв твір весняною, урочистою, сонячною мелодією, знайшов вишуканий ритмічний малюнок. За тонким спостереженням літературознавця, «Арфами, арфами» — ніби рука музиканта двічі плавно торкнулась струн, і вони обізвались далеким, тремтливим, ледь чутним звучанням.

А потім вже у швидкому темпі: Золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними…

Усі чотири строфи цієї поетичної перлини наснажені світлим оптимістичним пафосом радості зустрічі з весною. Емоційність настрою забезпечується самобутнім ритмічним ладом, вишуканістю строфічної побудови, яскравою метафоричністю, «дзвоном асонансів й алітерацїй.

Стану я, гляну я — Скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена.

Світла, ніжна гармонія барв і звуків, настрій трепетної мрійливості, бентежне очікування нового, невідомого характеризують й інші поезії книжки — Закучерявилися хмари’, Гаї шумлять, ‘ Десь надходила весна», «Цвіт в моєму серці», «Не дивися так привітно». Вони запам’ятовуються не тільки музичністю, а й живописністю, причому мелодійність органічно єднається з колористикою. А головне: такі образи розкривають порухи душі людини:

Десь надходила весна…- Я сказав їй: ти весна! Сизокрилими голубками У куточках на вустах їй спурхнуло щось усмішками — Й потонуло у душі…

Пейзажно-інтимна лірика книжки напрочуд національна: в ній повнокровно буяє саме українська природа — жита, луки, гаї, змальовані здебільшого у весняну квітучу пору, особливо коли йдеться про зародження чи розквіт найсвітліших людських почуттів. З небагатьох мікрообразів вимальовується виразна живописна картина: Квітчастий луг і дощик золотий, а в далині, мов акварелі, — примружились гаї, замислились оселі… . Так написати може тільки поет, обізнаний з таємницями малярства: Тичина виявив себе і на цій ниві мистецтва. Його поетичні образи позначені метафоричністю й асоціативністю саме в дусі українського художнього мислення. У Тичини горять світи, біжать світи музичною рікою; Дзвін гуде — іздалеку.

Думки пряде над нивами. Над нивами-приливами, купаючи мене, мов ластівку; Гасне день, облітає, мов мак; Гей, над дорогою стоїть верба, дзвінкі дощові струни ловить; День біжить, дзвенить-сміється, перегулюється. Як митець-новатор, поет творчо використовує досвід європейської поезії, сам шукає нові виражальні й зображальні засоби.

Тоді у створенні художньої картини важливу функцію відіграє символічно-імпресіоністична образність.