Вірш Л. С. Пушкіна «Поет»

Твір по літературі: Вірш Л. С. Пушкіна «Поет».

Початок «золотого століття» російської поезії ознаменував своєю творчістю А. С. Пушкін. Роль Пушкіна надзвичайно велика. Майже завжди він був новатором і першовідкривачем, набагато рідше продовжував чиїсь традиції. Самобутність,

Неперевершений талант поета дозволили йому позбуватися від великовагових рим його вчителя, В. А. Жуковського знайти свій власний стиль. Необхідно сказати, що творчість Пушкіна являє собою спіраль із трьох циклів — трьох етапів

Життя поета. Жоден з мотивів творчості Пушкіна ми не побачимо в статиці. Всі теми, починаючи з теми дружби й любові й закінчуючи темою призначення поезії. Перебувають у постійному розвитку

Вірш «Поет» (1827г) ставиться до другого етапу творчості А. С. Пушкіна. Незважаючи на те, що до тридцяти років пріоритети Пушкіна не (?) ясні, він перебуває в постійному пошуку себе, сенсу життя, вірш «Поет» повною мірою відбиває авторську позицію відносно призначення поезії, місії поета. Вірш це містить у собі важливу думку. На думку Пушкіна, поезія полягає в тому, щоб у віршах переказувати свої звичайні почуття й думки. З перших же рядків Пушкін визначає вищу мету поета — творця. Пушкіна говорить, що поезія це щось інше, як «священна жертва», дарунок поета — «свята ліра». Пушкіна не приховує, що сам поет, будучи лише глашатаєм, вісником Аполлона, не є хазяїном свого дарування. Він лише маріонетка в руках богів

Композиційно вірш чітко ділиться на дві частини. Перша частина описує «незначну» життя поета «у турботах суєтного світла». Поет у житті може нічим не вирізняться від звичайних людей і «меж дітей незначних миру, бути може, всіх ничтожней він». Але це тому, що не проявляються його особливі властивості як поета, що його «душа» спить, а виходить, і «мовчить його свята ліра».

Однак поет не в змозі викликати натхнення, він не може писати вірші тоді, коли йому цього захочеться. І поет приносить у жертву свою долю, своє життя. Читач бачить, що щоденність і сірість навколишнього світу «перетворюють» поета. І перед нами вже хтось «легкодухий» і «незначний», не здатний на велике й прекрасне

Далеві у вірші треба сполучник умов «але». Наступний чотиривірш є «перехідним» і «суєтного світла» у мир поезії. По суті ми стаємо свідками прихожі до поета натхнення

Але лише божественне дієслово

До слуху чуйного торкнеться,

Душу поета стрепенеться,

Як, що пробудився орел

Пушкін знову показує мінливість поета, вона не володіє собою й по першому заклику підкоряється «божественному дієслову». З іншого боку, саме із цього моменту починається «динамічне життя» поета. До приходу натхнення він «вкушав хладний сон», не діяв. Але поет все-таки є рабом, лише провідником між миром богів і миром людей

Всі, чим він володіє «чуйний слух». Завдання поета — почути й донести до людей «дієслово» богів. Отже, читач бачить опис зовсім іншого, ніж у першій частині вірша, поета. Він тужить «у забавах миру, людський цурається поголоски». Спляча доти «душу поета» прокидається, і отут тільки проявляються його величезні можливості, його високі якості, не тільки поетичні, але й людські: мудрість, проникність, глибина почуття, шляхетність

Тужить він у забавах миру,

Людський цурається поголоски,

До ніг народного кумира

Не хилить гордої голови,

Біжить він, дикий і суворий…

У поеті — творці ми бачимо також риси романтичного героя, «збентеженого», що жадає волі

У своєму вірші «Поет» Пушкін висловлює й підтверджує думка про утилітарність мистецтва, про чисте, вище призначення поета. Поет же показаний служителі духовності, що прагне до досконалості у всім. «Ціль мистецтва —

Ідеал, а не мораль», — саме до теми місії поета ставиться дане висловлення А. С. Пушкіна. На мій погляд, у вірші «Поет» Пушкін прагне показати два «я» поета, два «я» самого себе. Однак і тої ж людини Пушкін показує у двох різних ситуаціях, у двох же іпостасях з’являється перед нами поет. Спочатку «меж дітей незначних миру всіх ничтожней він», потім творець перетворюється в » орла, щопробудився,». Однак розрив між життєвим поводженням поета й змістом його творчості Пушкін зовсім не виправдується. Велич у поезії не припускає малодушності в повсякденному житті. Пушкіна лише констатує, що такий розрив імовірний і не можна судити поета тільки по його життєвих учинках. У фіналі вірша Пушкін зображує «широкошумние діброви», «берега пустельних хвиль». Поет шукає самітності, гармонію він знаходить лише в об’єднанні із природою. Таким чином, у своєму вірші «Поет» Пушкін торкається теми єднання й нерозривного зв’язку людини й природи