«Вишневий сад» Чехова як зразок чеховської п’єси
Чеховські оповідання повні ліричного настроя, пронизливаго смутку й сміху. Такі і його п’єси, незвичайні, казавшиеся дивними чеховським сучасникам. Але саме в них яськравіше й глибше всього виявилася «акварельность» чеховських фарб, його проникливий ліризм, що простромлює точність і відвертість. Драматургія Чехова має кілька планів, і те, що говарять герої — аж ніяк не те, що приховує за їхніми репліками сам автор. А те, що він приховує, може бути, зовсім не те, що він хотів би донести до глядача, Через цю багатоплановість виникають ськладності з визначенням жанру.
Наприклад, п’єсу «Вишневий сад» сам автор називав комедією.
Але адже п’єса-те смутна!.. Як відомо із самого початку, маєток приречений; приречені й герої — Раневськая, Гаїв, Аня й Варячи: їм не на що жити, не на що сподіватися. Пропонований Лопахиным вихід для них неможливий. Усе для них симвалізує минуле, якусь давнє, прекрасне життя, коли все було легко й просто — і навіть уміли сушити вишню й вазами відправляти в Моськву…
Але тепер сад зостарився, урожайні роки рідкі, спосіб готування вишні забутий… Постійне неблагополуччя відчувається за всіма словами й учинками героїв… І навіть надії на майбутнє, висловлені одним із самих діяльних героїв — Лопахиным — непереконливі. Непереконливі й слова Пети Трофимова; «Росія — наш сад», «треба працювати».
Адже сам Трофимов — вічний студент, що ніяк не може зайнятися чим-небудь серйозним. Неблагополуччя й у тім, як розвиваються відносини між героями {Лопахин і Варячи люблять один одного, так чомусь не женяться), і в їхніх розмовах. Кожний говарить про те, що його цікавить у цей момент, і не слухає інших. Героям Чехова властива трагічна «глухота», тому в діалогах перемежовується важливе й дрібне, трагічне й смішне, дурне.
Адже в «Вишневаму саду», як і в людському житті, перемішані обставини трагічні , драматичні і комічні . Ськрізь видний розлад, навіть у тім, що слуги повадяться, як добродії.
Фірс говарить, порівнюючи минуле й сьогодення, що «всі враздробь». Існування цієї людини немов би нагадує молодим, що життя почалося давно, ще до них. Характерно й те, що його забувають у маєтку… І знаменитий звук струни, що лопнула, — це теж симвал. Якщо натягнута струна — готовність, рішучість, дієвість, то струна, що лопнула, — кінець.
Правда, є ще неясна надія на економічне процвітання, адже повезло ж сусідньому поміщикові Си-Меонову-Пищику: він не краще інших, а в нього те глину знайшли, то пройшла залізниця-життя й смутне, і веселО. Вана трагична, непередбачена, про цьому й говарить Чехов у сваїх п’єсах. І тому так важко визначити їхній жанр — адже автор одночасно показує всі сторони життя.
«Вишневий сад» Чехова як зразок чеховської п’єси