Єдність інтересів особистості й суспільства в американській літературі

Спроба Дос Пассоса виробити особливий стиль епічного оповідання при багатьох його. цікавих знахідках виявилася невдалої в силу не тільки механістичності. його літературного експерименту, але головним чином у силу механістичності погляду на життя. Справедливо вбачаючи залежність особистості від суспільства, Дос Пассос не вірив у можливість» досягнення єдності інтересів особистості й суспільства, не вірив в успіх протесту особистості проти несправедливого соціального ладу; для нього індивідуальності розчинялися в безликій масі, він бачив у них безвладні іграшки Наслідком цього й було прагнення Дос Пассоса створити роман без героя, таку конструкцію, що передавала б саму загальну схему розвитку суспільства й лише ілюструвала б на окремих прикладах долі людських мас. Такий стиль багато американських літературознавців називали «колективістським», на ділі ж цей «колективізм» Дос, Пассоса грунтується на його. невір’ї в можливості людини перешикувати соціальну систему Найбільш складним і суперечливим художником «загубленого покоління» був Вільям Фолкнер (1897-1962).

Перший великий добуток Фолкнера — роман. «Солдатська винагорода» (1926) — було перейнято очевидним неприйняттям імперіалістичної війни, У ньому виявилися деякі характерні риси творчої індивідуальності Фолкнера, його прагнення поглибитися в, психіку людини хворобливого й навіть нецілком психічно нормального. Герой роману — льотчик, що служив в англійській авіації; його смерть після поранення — завершення процесу вгасання людської особистості. Трагізм його долі оттеняют сцени життя провінційного американського містечка.

Проблеми смерті й сексу, проблеми людини, що болісно переживає загибель своїх людських, якостей, стали центральними в ранній творчості Фолкнера. Особливо повно вони були виражені в романі «Шум і лють» (1929). У романі багато талановито написаних сторінок, мистецьки індивідуалізований внутрішній монолог кожного з героїв.- жителів півдня братів Компсонов — ця мовна характеристика видерживается протягом усього роману. Але, запам’ятавши трагізм долі Компсонов, роман»не може розкрити причини цього трагізму.

Для цього йому не вистачає історичного подиху, що «потік свідомості», навмисно відвернений від історичних подій, передати не може. І назви частин книги: 7 квітня 1928 р., 2 червня 1910 р., 6 квітня 1928 р.

, 8 квітня 1928 р. — тільки гостріше оттеняют, по суті, позачасової характер оповідання. У Фолкнера, на відміну від багатьох модерністів, немає інтересу до літературних ремінісценцій, своєрідна захопленість життям змушує письменника завзято, а часом і шукати-болісно^-шукати.

Шляхи її пізнання й вираження в мистецтві. У нього немає нарочитості, часто властивої модерністському мистецтву, його модернізм — більшою мірою породження розгубленості письменника перед особою миру, що здається йому абсурдним, а ніяк не наслідок навчання в законодавців модерністських мод. Фолкнера й реальну дійсність в 20-30-і роки розділяли не стільки перегородки літературних міфів і теорій, скільки насамперед експерименти, за допомогою яких він намагався добратися до суті абсурдного миру Згодом Фолкнер, що неодноразово й завзято вертався до теми трагедії американського Півдня, створюючи епічне полотно — трилогію про Сноупсах, звернувся до методу реалістичної літератури. При цьому він використав багато прийомів роману «потоку свідомості», але відмовився від зображення внутрішнього миру у відриві від реального життя, від свого вихідного положення про абсурдності миру. В 20-і роки неприйняття буржуазного суспільства часто знаходило вираження у втечі від дійсності, що удаляли письменника від реалізму