Єсенін С. А. — «Любов до рідного краю мене млоїла, мучила й палила»

Твір по літературі: Єсенін С. А. — «Любов до рідного краю мене млоїла, мучила й палила»

«Моя лірика — жива однією великою любов’ю, любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини — основне в моїй творчості», говорив про себе Сергій Єсенін. Читаючи його вірші, ми переконуємося в цьому повною мірою. У лірику цього самобутнього російського поета головним мотивом є любов до рідного краю

Сергій Єсенін народився в одній із сіл Рязанської губернії. Поет із самого дитинства вбрав у себе дух і красу рідної природи. Він так пише про це:

Народився я з піснями в трав’яній ковдрі,

Зорі мене весняні у веселку звивали

Виріс я до зрілості, онук купальской ночі,

Сутеменъ колдовная щастя мені пророкує

Картини рідної природи, замальовки сільського життя знайшли відбиття вже в перших віршах поета:

Під вікнами багаття заметілі білої

Мені дев’ять років. Лежанка, бабка, кіт…

И бабка щось смутне, степове співала,

Часом позіхаючи й хрестячи свій рот

Любов’ю до свого рідного краю були перейняті й інші твори Єсеніна. На його лірику великий вплив зробили російський фольклор і язичеська міфологія. Поет одушевляє природу:

Схимник-Вітер кроком обережним

Мне листя по виступах дорожнім

И цілує на горобиновому кущу

Виразки червоні незримому Христу.

З якою теплотою поет створює поетичні образи зарослого ставка, сивих верб, білого саду! Читаючи вірші Єсеніна, ми зовсім по-іншому починаємо бачити російську природу — вона з’являється перед нами в самих різних фарбах, вона зворушлива, завжди мінлива й… сліпуче гарна:

Об Русь — малинове поле

И синь, що впала в ріку, —

Люблю до радості й болю

Твою озерну тугу

Багато віршів поета — це поеми про березу, що стала символом російської природи. Єсенін почуває й передає читачеві «зелене» подих беріз, «свіж і гіркуватий» запах «милих березових гаїв». Широко відомі й такі рядки поета:

Я навік за сиянье й роси

Полюбив у берізки стан,

И її золотаві коси,

И полотняний її сарафан…

У лірику Єсеніна можна знайти не тільки радісні, але й смутні ноти. Описуючи сучасну йому село, поет пише картину реального життя, У ній і старі хати, і занедбані церківки, і сиротливі тополі…

Край ти мій занедбаний,

Край ти мій, пустир,

Косовиця некошений,

Ліс так монастир

Єсенін важко переживає біль і негоди селянської Русі. Але все-таки саме сільська Русь ближче поетові, чим нова індустріальна Росія

Поет з болем і тривогою переживав ламання звичного укладу життя, називаючи себе «останнім поетом села». Тому не дивно, що в його віршах з’являються смутні нотки, страх перед селом, що міняє свою особу. Намагаючись іти в ногу згодом, поет пише:

Польова Росія! Досить

Волочитися сохою по полях!

Убогість твою бачити боляче

И березам і тополям

Написані в розпачі, ці рядки ще не говорять про те, що поет готовий прийняти іншу Русь — ту, котрої вона стала після революції 1917 року. Сама ідея обнорления була близька поетові. У його віршах ми знаходимо підтвердження цьому:

Досить гнити й ноятъ

И славити зльотом гнуся —

Уж змила, стерла дьоготь

Русь. Ъ, ЩоВстала,

Але відношення Єсеніна до змін, що произошли з його країною після Жовтневої революції, неоднозначно. Вітаючи революцію, поет сподівався, що вона зробить Росію великою Селянською Республікою, країною хліба й молока, годувальницею всього миру. У вірші «Инония» поет дає своє подання про цю країну. Він говорить, що на зміну християнському раю йде селянський рай — Инония. У цьому вірші Єсенін відбив надії російського селянства, викликані змінами, що відбуваються в країні. Але час ішов, і надії танули… Відношення Єсеніна до подій, що відбулися в Росії, міняється. Він з гіркотою спостерігає за «розколом країни». Його батьківщина вже не та, вона втрачає свій вигляд. Намагаючись піти від гіркої дійсності, поет їде за кордон. Але він всією душею рветься назад, на батьківщину. І, повернувшись у Росію, Єсенін разочаровивается ще глибше. Це видно в його вірші «Повернення на батьківщину». У ньому вже немає колишньої поетизації села — ми бачимо бедний, непривабливий побут, що підгнили хрести на цвинтар. Поряд із зовнішніми змінами поет описує й внутрішні зміни — у сім’ї намітився розкол. Сестри-Комсомолки, як Біблію, читають «Капітал», викидають ікони, заподіюючи цим страждання дідові:

Ах, милий край!

Не того ти став,

Не той

Так вуж і я, звичайно, став не колишній

Чим мати й дід сумнішай і безнадежней,

Тим веселей сестри сміється рот. Свої тривоги поет висловлює й у вірші «Русь радянська». Єсенін з образою зауважує, що молодь нової Росії із захватом читає «агітки», а його поезія «тут більше не потрібна». Сум’яття поета передають такі рядки:

Мова співгромадян стала мені як чужий,

У своїй країні я немов іноземець

Сергій Єсенін щиро переживав за свою батьківщину, він бажав їй процвітання, але в радянській Росії поет був чужим. Незабаром життя поета трагічно обірвалася. Також як цей яскравий російський поет не мислив себе без батьківщини, сьогодні ми не можемо собі представити батьківщину без Єсеніна. Його вірші не тільки вчать нас щиро любити Росію, але й відкривають нам «країну березового ситцю» у всієї її простій і багатоликій красі