Заохочення та покарання у вихованні дитини

Вихованість людини полягає у його духовності, у гармонії моральних якостей, у здатності до самоконтролю, у відповідальності, дисциплінованості. Всі ці якості проявляються у праці, спілкуванні з людьми, культурі поведінки. Які ж найбільш важливі моральні якості потрібно виховувати у дітей?

Ввічливість… Вона прикрашає людину, робить її привабливою, викликає в оточуючих почуття симпатії. Недарма ввічливість вважається одною з ознак вихованості.

Без неї неможливо уявити взаємостосунки людей.

Делікатність — сестра ввічливості… Людина, якій притаманна ця якість, ніколи не завдасть незручностей оточуючим, не дасть приводу відчувати власну вищість своїми діями. Вона не стане нав’язувати іншій людині своє товариство всупереч її бажанню, задавати недоречні запитання чи проявляти надмірну цікавість.

У її присутності кожен почуває себе природньо, просто, невимушено.

Чуйність… Ця моральна якість людини проявляється у її ставленні до оточуючих, у турботі про людей, вмінні прийти їм на допомогу.

Почуття такту… Воно є регулятором вчинків людини. Такт допомагає визначити, коли розпочати розмову і коли промовчати, що можна і добре, а що неприпустимо і погано, як розв’язати гостру ситуацію, щоб не образити людину, як обгрунтовано довести свою позицію і разом з тим не принизити, не образити самолюбність інших.

Скромність… Ця моральна риса особистості — покажчик справжньої вихованості. Скромна людина не намагається здаватися особливою, не підкреслює своє «я», не показує свою зверхність.

Скромність супроводжується повагою та чуйністю до людей і високою вимогливістю до самого себе.

Дисциплінованість… Вона проявляється у вчинках людини, у вмінні сприймати і підкорятися певним правилам, дотримуватись вимог до поведінки, бути відповідальним, вміти контролювати свої дії та емоції.

Всі ці якості, а також і багато інших повинні вироблятися у дітей, в першу чергу, завдяки власному прикладу батьків та правильному і вмілому застосуванню заохочень і покарань.

Розглянемо особливость застосування заохочень. Перш за все варто підкреслити, що цей захід не завжди дає бажаний ефект. Більш того, неправильне застосування його може принести серйозну шкоду вихованню.

У тих випадках, коли дитина дістає заохочення незаслужено, без достатніх підстав, воно втрачає свою виховну цінність.

Якщо дитина добре вчиться, сумлінно працює, гарно поводиться, її можна похвалити чи навіть нагородити. Але при цьому важливо враховувати не лише кінцеві результати її дій, а й, головне, витрачені нею зусилля, виявлені нею працьовитість і старанність. Відзначати схваленням треба наполегливість, ретельність, щирість.

При цьому батьки повинні бути особливо уважними до дітей, яким щось важко вдається. При використанні заохочень слід враховувати індивідуальні особливості дитини. І якщо скромну або ту дитину, що втратила віру в себе, у свої сили і можливості, корисно підбадьорити, то самовпевнену і чваньковиту потрібно заохочувати дуже обережно.

Заохочення у сім’ї можуть виявлятися різноманітно: і у вигляді словесного заохочення, і у вигляді нагород і подарунків. Словесне заохочення може бути виражене схвальними словами: «добре», «правильно», «молодець» тощо. Привітно посміхніться, схвально погляньте на дитину, погладьте по голові — і вона відчує, як ви задоволені її працею чи поведінкою.

Словесна подяка, вдячність — важлива форма заохочення.

Інша форма подяки — подарунок. Але при застосуванні такої форми треба бути дуже обережним, бо надмірність у такому виді заохочень надзвичайно шкодить вихованню дитини. Коштовні речі спочатку радують дітей, але потім поступово розвиваютьу них зазнайство, зверхність, відчуження від однолітків, і, зрештою, призводять до формування споживацького ставлення до життя, надмірної вимогливості, примхливості.

Використання заохочень є дуже важливим фактором у вихованні дитини. Але у деяких родинах дітей заохочують мало або й зовсім не заохочують. Батьки намагаються більше впливати на них суворістю, покаранням. Виникає питання: чи завжди потрібно карати дитину?

Чи не можна взагалі обійтись без покарань?

Сімейна педагогіка абсолютно недвозначно рекомендує не залишати без уваги і виховного впливу жодного проступку дитини. Безкарність може призвести до того, що окремі проступки дитини з часом можуть перетворитися в систему її поведінки.

«Розумна система покарань, — писав А. С Макаренко, — не тільки законна, але й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, уміння чинити опір спокусам і переборювати їх».

Однак ця система не припускає, що за кожною, навіть незначною провиною повинні йти стягнення, покарання тощо. Покарання лише тоді в повній мірі впливає на виховання, коли воно не перетворюється у повсякденність, коли дитина розуміє його справедливість, коли воно відповідає ступеню провини і тяжкості вчиненого проступку, коли, зрештою, воно вчасне.

На жаль, багато хто з батьків найбільш дієвою формою покарання вважає фізичне покарання. Але результати його застосування не задовольняють очікувань дорослих. У одних дітей фізична розправа викликає почуття образи, інколи дуже тривалої, на батьків.

У інших — слабких, затурканих дітей — фізичні покарання розвивають боягузтво і безвідповідальність, у третіх — сильних — зухвалість і жорстокість. Але у будь-якому випадку фізичні покарання сприяють виникненню ряду негативних рис: ліцемірства, брехливості, хитрості, підлабузництва, підступності, мстивості. озлобленості тощо.

Які ж заходи покарання допустимі у сімейному вихованні? Звичайно, неможливо дати готові «рецепти» на всі випадки життя, бо кожна дитина та її вчинки є індивідуальними. Звідси і заходи впливу за цими вчинками також повинні бути суворо індивідуальними, враховувати смаки, інтереси, схильності дитини.

В кожному окремому випадку заходи покарання повинні бути свої, найбільш доцільні. В одному випадку це може бути зауваження, легкий вияв невдоволення, догана. В іншому — позбавлення права на розвагу, нагороду, втіху, а може бути і комплекс заходів у розумному їх поєднанні.

Покарання буде ефективних, коли дотримуватись таких умов:

— не можна перетворювати одне й те ж покарання в систему — їх потрібно урізноманітнити за формою.

— карати дитину треба тільки за якийсь певний проступок, а не за погану поведінку взагалі.

— не варто нагадувати дитині про її погані вчинки і про те, як вона була покарана за них минулого разу. Такі нагадування можуть викликати жорстокість у дитини, породити впертість, як своєрідну форму самозахисту, прагнення і надалі чинити по-своєму, на зло.

— покарання не повинно застосовуватися в розпалі дратування, без урахування пояснень дитини і всіх обставин, за яких був здійснений проступок.

— завжди, у будь-якій ситуації поважайте у своїй дитині особистість. Навіть караючи її за якусь провину, виявляйте тактовність і стриманість.

Застосовуючи у вихованні дитини заохочення і покарання, важливо пам’ятати, що ці методи впливу завжди повинні використовуватися в розумному їх поєднанні. Тільки в такому випадку вони принесуть бажані результати.