Здатність до творчості

Здатність до творчості як важливий критерій розвитку особистості

Основною освітньою цінністю виступає виховання «самосуб’єктності» особистості, як у середній школі, так і особливо у вищій, адже вища школа має випускати зрілого фахівця, який володіє необхідними засобами і готовий до продуктивної професійної діяльності. Тому доросла особистість не просто активно включається у певну осмислену або смислоутворюючу професійну діяльність. Високі, власне особистісні, суб’єктні форми поведінки полягають у постійному пошуку себе, самотворенні і самостворенні, активному русі до нових завдань, оволодінні новими видами діяльності.

Не випадково дослідники пов’язують розвиток особистості з розвитком творчих можливостей, розгортанням творчих потенцій. Ця нерозривність і нерозкладність процесів творчості й процесів зростання суб’єктності дуже чітко проглядається у тенденціях психологічних досліджень. З одного боку, дослідження психології особистості неодмінно доходять висновку, що одним із важливих критеріїв розвитку власне особистості як певної системної якості є її здатність до творчості як у «зовнішньому», об’єктивованому вираженні, тобто створенні нових продуктів, ідей, знань, творів мистецтва і т. д., так і «внутрішньому» плані, в аспекті створення відносин з оточуючими, із собою, а також не лише здатність до самотворчості, але й прагнення до духовного вивищення. Ознаками розвиненої особистості виступають не лише творчі здатності і здібності, але й потреба у творчості, потреба у саморозвитку.

Ступені розвитку асоціюються з рівнями становлення суб’єктності, розгортанням наявних потенцій та набуттям нових можливостей.

З іншого боку, практично всі дослідники творчості і обдарованості визнають, що творчість як створення нових цінностей і обдарованість як «володіння» потужними здібностями до одного або різних видів діяльності майже нічого не варті без відповідних інтенцій, мотивацій, прагнень людини. Особливо це стосується творчості чи обдарованості дорослих людей, їхньої професійної діяльності. Зокрема, обдарованістю вважається такий стан індивідуальних психологічних ресурсів особистості, які забезпечують можливість її творчої діяльності, тобто діяльності, пов’язаної із створенням суб’єктивно і об’єктивно нових ідей, використанням нестандартних підходів під час розробки проблем, чутливістю до ключових, найбільш перспективних ліній пошуку рішень у будь-якій предметній галузі, відкритістю будь-яким інноваціям.

Г. С. Костюк з приводу проблеми обдарованості зазначав: «Не боячись, що це буде виглядати як гра словами, можна сказати, що обдарованість — це здібність людини до розвитку її здібностей». Крім того, обдарованість розглядається як наділення людини природою різноманітними здібностями. Творчість, як результат досягнення успіхів у продуктивній діяльності теж характеризує обдарованість, але перш ніж індивід зможе включитися у якусь творчість, — зауважує Г. С. Костюк, — йому доводиться вчитися.

Це стосується всіх людей, незалежно від природних обдарувань. Різниця між ними щодо цього виявляється в тому, якими темпами і з яким успіхом вони вчаться, оволодівають досягненнями людської культури в тих чи інших галузях, переходять від засвоєння до участі у творчості.

Як зазначає В. В. Рибалка, принциповим моментом у розумінні поняття «здібностей» є те, що здібність визначається як динамічне утворення. Здібність існує тільки у русі, тільки у розвитку. Цей розвиток здійснюється не інакше, як у процесі тієї чи іншої практичної або теоретичної діяльності.

Творчість практично завжди розглядається з двох поглядів: у процесуальному аспекті і з точки зору здатностей особистості. На загал вона визначається як особливого типу здібність особистості породжувати незвичайні зв’язки, ідеї, швидко розв’язувати проблемні ситуації; вона охоплює деяку сукупність мисленнєвих та особистісних якостей, що сприяють становленню і прояву творчості як процесу створення нового, екстраординарного. Більш широке розуміння творчості і пов’язаної з нею креативності передбачає дослідження цієї здатності у чотирьох основних аспектах: як продукту діяльності, як процесу творчості, як здатності до творчості і як риса особистості.

Традиційні підходи діагностики інтелектуальної обдарованості чітко продемонстрували те, що ні високий рівень IQ, ні високий рівень навчальних досягнень, ні підвищений рівень креативності самі по собі не можуть бути індикторами обдарованості. В структуру обдарованості входять висока мотиваційна включеність, позитивна Я-концепція, наполегливість, позитивні моральні якості, рівень саморегуляції та ін.

Тут доречним також буде звернути увагу на концепцію обдарованості, яку запропонувала М. О. Холодна. Вона має рацію, коли за основний критерій обдарованості пропонує взяти своєрідність ментального досвіду. Вона вирізняє такі рівні суб’єктивного досвіду: когнітивний, метакогнітивний та інтенційний, які й утворюють структуру інтелектуальної обдарованості.

Когнітивний досвід складає система кодування інформації: різноманітні когнітивні схеми і бази знань, в тому числі і когнітивні стилі, що в свою чергу, в процесі їх формування інтегруються у понятійні психологічні структури. Метакогнітивний досвід проявляється в знанні суб’єктом своїх інтелектуальних якостей, оцінюванні сильних та слабких сторін свого інтелекту, відстеженні перебігу своєї інтелектуальної діяльності, а також свідомим використанням засобів стимулювання роботи власного інтелекту: тобто це фактично те, що в інших концепціях денотується поняттям «саморегуляція», «контур саморегуляції». Інтенційний досвід виступає у вигляді переваг, вірувань, відчуття спрямованостей, переживання необхідностей.

Тобто і дослідження власне обдарованості свідчать, що без належного розвитку мотиваційно-ціннісних рис розгортання творчих потенцій гальмується або викривлюється. «Розвиток творчого потенціалу особистості — це, можливо, те головне, що визначає внутрішній зміст неперервної освіти дорослих», — пише відомий Ю. М. Кулюткін.

Ці положення упевнили нас у доцільності вибору таких методик діагностики рівня особистісного розвитку, які дозволять відстежувати важливі аспекти інтенцій особистості до власного розвитку: суб’єктивну готовність до самопізнання та здатність до саморозвитку. Це відомий опитувальник В. Павлова. Опитувальник складається з 14 тверджень, що утворюють дві умовних частини: одна для визначення готовності до пізнання себе — вимір , друга спрямована на з’ясування «сміливості» щодо самовдосконалення — вимір У .

Для нас використання цієї методики як діагностичного засобу обумовлювалось ще й тим, що вона досить проста у використанні, що було важливим з огляду на велику вибірку і багатоплановість дослідження в цілому. Ті ж міркування лежали в основі вибору методики фіксації суб’єктивного відчуття своєї спроможності, свого особистісного перетворювального потенціалу: методика під назвою «Самооцінка творчого потенціалу особистості», яка також знаходить використання у психологічних дослідженнях. Цей запитник складається з 18 пунктів з трьома градаціями, за які можна одержати максимально 54 бали.

Високим творчий потенціал вважається при балах від 49 і вище , від 24 до 48 — середнім і нижче 24 — свідчить про недооцінку своїх можливостей.