Жіночі образи в п’єсах А. Н. Островського «Гроза» і «Безприданниця»

Твір по літературі: Жіночі образи в п’єсах А. Н. Островського «Гроза» і «Безприданниця»

Дві драми А. Н. Островського присвячені однієї й тій же проблемі — положенню жінки в російському суспільстві. Перед нами проходять долі трьох молодих жінок: Катерини, Варвари, Лариси. Три образи, три долі

Катерина відрізняється по складу характеру від всіх діючих осіб драми «Гроза». Чесна, щира й принципова, вона не здатна на обман і фальш, на спритність і пристосовництво. Тому в жорстокому світі, де панують дикі й кабанихи, її життя виявляється нестерпної, неможливої й закінчується так трагично. Протест Катерини проти Кабанихи — це боротьба світлого, чистого, людського проти мороку неправди й жорстокості «темного царства». Недарма Островський, що дуже велику увагу приділяв іменам і прізвищам, дав героїні «Грози» ім’я Катерина, що в перекладі із грецького означає «вічно чиста». Катерина — натура поетична. На відміну від навколишніх її грубих людей, вона почуває красу природи й любить її. Саме краса природи натуральна й щира. «Устану я, бувало, рано ранком; улітку, так сходжу на ключик, умиюся принесу із собою водици й всі, всі квіти в будинку поллю. У мене квітів було багато, багато», — розповідає вона про своє дитинство. Її душу постійно тягнеться до краси. Сни були наповнені чудесами, казковими баченнями. Часто снилося їй, що вона літає як птах. Про бажання літати вона заговорює кілька разів. Цим Островський підкреслює романтичну височину душі Катерини. Видана рано заміж, вона намагається ужиться зі свекрухою, полюбити чоловіка, але в будинку Кабанових щирі почуття нікому не потрібні. Ніжність, що переповняє її душу, не знаходить собі застосування. Глибока туга звучить у її словах про дітей: «Хоч би діти чиї-нибудь! еко горі! дитинок-те в мене немає: всі б я сиділа з ними так забавляла їх. Люблю дуже з дітьми розмовляти, — ангели адже це». Якою люблячою дружиною й матір’ю була б вона в інших умовах!

Щира віра Катерини відрізняється від релігійності Кабанихи. Для Кабанихи релігія — це похмура сила, що придушує волю людини, а для Катерини віра — це поетичний мир казкових образів і вищої справедливості. «… До смерті любила я в церкву ходити! Точно, бувало, я в рай увійду, і не бачу нікого, і час не пам’ятаю, і не чую, коли служба скінчиться», — згадує вона

Неволя — головний ворог Катерини. Зовнішні умови її життя в Калинове начебто б нічим не відрізняються від обстановки її дитинства. Ті ж мотиви, ті ж обряди, тобто ті ж заняття, але «тут всі начебто з-під неволі», — говорить Катерина. Неволя несумісна з волелюбною душею героїні. «А гірка неволя, ох, як гірка», — говорить вона в сцені із ключем, і ці слова, ці думки підштовхують її до рішення побачитися з Борисом. У поводженні Катерини, як говорив Добролюбов, виявився «рішучий, цільний російський характер», що «витримає себе, незважаючи ні на які перешкоди, а коли сил не вистачить, то загине, але не змінить собі».

Варвара — повна протилежність Катерине. Вона не марновірна, не боїться грози, не вважає обов’язковим строге дотримання встановлених звичаїв. По своєму положенню вона не може відкрито виступити проти матери й тому хитрить і обманює неї. Вона сподівається, що заміжжя дасть їй можливість піти із цього будинку, вирватися