Жіночі образи в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» став визначною подією у літературі XIX ст. З великою майстерністю автор зображує картини селянського життя у пореформении період. Це життя без прикрас, з печалями та радощами. Зі сторінок роману постають образи селян. Серед них і жіночі образи, наче живі сходять зі сторінок роману.

Найбільше мені подобається Галя, «польова царіця», як ласкаво називає її Чіпка. Та й самому авторові до вподоби її «веселі очі», усміхнене «свіже молоде личко»

Виростили, викохали її батьки, ні в чому не було відмови. Тому і весела, і жвава Галя, тому, як червоні яблука, налилися в неї щічки. Але що насправді діється у неї в душі, чи подобаються їй розбишацькі гульбища у рідній хаті, чи радіє вона, зустрічаючи чужі, ворожі злодійські обличчя?

Ні, це не до вподоби розумній, допитливій дівчині, тому, зустрівши Чіпку, намагається відвернути його з цього шляху то погрозою, то ласкою. Вона кохає Чіпку, і кохання її вірне, чисте, але не погоджується вийти за нього заміж, якщо він не покине злодійське життя. Галя «лікувала» Чіпку своїм коханням, своєю вірою.

Мотря: «Як ти увійшла до нас, то мов праведне сонце вступило в хату, немов нам очі розв’язала, світ повила рожевим квітом». Працьовита, весела, усьому дала вона лад, «де тільки рука її доторкалася або де око зиркнуло, — все те з хмурого, сумного прояснялося, ніби усміхалося». Галя полюбила матір Чіпки. Мотрю, бо для неї Чіпчина мати багато значить. Зійшлася Галя близько і з Христею, яка про неї каже: «Вже що багата та вродлива, а привітна та ввічлива до кожного».

Припала до душі вона Христі, і ось вона вже її кума. Ось тут розкривається нова Галя. Галя, що до нестями любить дітей, хоч і не своїх.

Каже вона: «Як буде дитина, то я, здається, з’їм або задавлю її, цілуючи та милуючи». Галя — це образ чесної, чуйної, веселої та лагідної жінки.

Все йде добре, але змінився Чіпка, пішов на слизький шлях, похмурніла Галя, усіма силами намагається допомогти Чіппі, вернути його до попереднього життя і благаннями, і вмовлянням, і погрозами. Сама розбишацька дочка, вона не хоче миритися із злодійським життям Чіпки, бо її ніжній натурі противні зло, пограбування, вбивства. Тому трагічно й закінчує Галя своє життя: дізнавшись, що Чіпку забрано до поліції за вбивство та грабунки, вона повісилася.

Не знесла її чесна душа загибелі усіх надій та сподівань на щасливе життя з коханим. Не «стало» коханого, змінилися його правдиві слова на розбишацькі дії — не стало і Галі.

Дуже рельєфно виходить з-під пера Панаса Мирного і образ Мотрі Жуківни, потім Варениченко. Коли одружився з нею Вареник, була вона бідною, некрасивою дівчиною-перестарком. Злидні засіли у хаті Мотрі, яка жила в сусідах удвох із старою матір’ю, засіли та й не хотіли їх залишати. Тільки одруження й принесло полегшення.

Виявилася Мот-ря і працьовитою, і хазяйновитою: «Як уступила Мотря в свою хату, то немов знову на світ народилася». Чепурить її, прибирає; «чисто кругом — любо глянути». Але недовгим було її щастя, бо залишилася вона сама, та ще й «замужньою вдовою». «Не судилося Мотрі щастя. Не зазнала вона його змалку; не бачила дівкою, жінкою; не сподівалася замужньою вдовою!» Знову злидні, і злидні «невилазні». А ще й син народився.

Мотря у наймах, на чужих працює* щоб прогодувати стару матір і сина. Тяжка праця передчасно згорбила Мотрю, вбила в ній часточку тепла і любові, тому і б’є вона Чіпку, і б’є так, що «синяки по місяцю не сходили». Але все ж таки любила вона його, «як кожна мати свою дитину».

Коли Чіпка виріс, а потім ступив на слизький шлях, це дуже вразило Мотрю. Не сподівалася ця чесна людина, що така їй уготована доля. «Кохала ж, ростила, довгих зимніх, коротких літніх нічок недосипляла — рано вставала, пізно лягала…» На старість знову йде наймичкувати.

Але ось чудова зміна — Чіпка став хазяїном, одружився. Повеселішала ця жінка, тепло та щастя оселилися в її хаті, заграли радістю старенькі очі. Здійснилося те, про що усе життя мріялось, що ввижалося довгими ночами. Але «не судилося Мотрі щастя».

Син — убивця. За що їй такі муки! Бо неправда гуляє по світу, губить душі людей.

Образ Мотрі — образ нужденної жінки, яких було більшість на Україні.

Життя Оришки, матері Мотрі, минуло, головним чином, за кріпаччини, у тяжких злиднях. Така ж згорблена передчасно, вболіває за дочку, онука, як уміє підтримує їх. Вона знає багато казок-приказок, своїм недалеким, селянським розумом доходить до правди життя.

Розповідає Чіпці і про зорі, і про усяких тварин. Дуже любить онука.

Коли б’є його мати — завжди захищає, голубить. Часом здається, чи не взяв щось Панас Мирний з пушкінської Арини Родіонівни, бо навіть імена однакові, однаково близькі вони до природи, до своїх коренів, однаково люблять людей, бо не любити гріх, треба усім вибачати. Цього Оришка і вчить Чіпку, але не вдається їй передати йому свою любов до життя, свою віру в краще. Чіпка зовсім інший.

Проте все ж таки дуже тяжкою втратою була для нього смерть баби. Хоч і була вона «стара-стара, як молоко біла, як сухар суха», але вчила його добра, віддавала свою любов, була єдиною на всьому світі рідною близькою душею . Була Оришка чесною, справедливою, безгрішною людиною усе життя, тому і вмерла легко, як заснула .

Є ще в романі образ Христі — дружини Грицька, товариша Чіпки. Сирота, наймичка, «весела, моторна й робоча дівчина, хоч і невелика красуля». Але ця «невелика красуля» так запала у серце Гриць-кові, що забув він свої мрії про багачку.

Христя — добра хазяйка, має чепурну хату. Вона зрозуміла Чіпку, зрозуміла, який він насправді. Його слова про правду розхвилювали її душу, чесну та правдиву. Почала задумуватися над життям. Іноді не розуміє вона свого чоловіка за те, що він гріб все під себе, що йому своя сорочка ближче до тіла.

З людьми щира, добра, тому й Чіпка хоче, щоб у нього в майбутній сім’ї були такі теплі відносини, як у Христі з Грицьком. І недарма «Христя чула добре у Чіпці своїм жіноцьким серцем».

Коли познайомилися з Галею, то вподобали вони одна одну. «Однаково чули, що добре, що лихе, і через те завжди обидві сходились у своїх думках». Христя, як і Галя, тяжко переживає за долю Чіпки, коли він стає злодієм, бо це добра, чуйна людина. Я вважаю, якби у Грицька трапилось якесь нещастя, Христя все б зробила, щоб йому допомогти.

Ці жіночі образи дуже різні, але всі героїні прагнуть чесно жити, вірять в людей, намагаються збагнути життя, хоч це їм не завжди вдається, всі вони намагаються допомогти Чіпці, повернути його на праведний шлях. Тому вони так подобаються читачам, є прикладом чуйності, доброти, тепла, яким вони зігрівають людей. Я думаю, що ці жіночі образи надовго запам’ятає той, хто прочитає роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».