Зміст заголовка роману М. Горького «Мати». Образ ниловни

Твір по літературі: Зміст заголовка роману М. Горького «Мати». Образ ниловни

В 1909 році М. Горький записує: «Я не знаю образи більше світлого, чим мати, і серця більше ємного для любові, чим серце матері». Ці слова можна було б використовувати епіграфом для всього добутку. Вибираючи Ниловну, а не Павла Власова як центральний персонаж, Горький прагне підкреслити всесвітній масштаб тих змін, які відбуваються, на його думку, у середовищі робітничого класу

Письменник указує на реальний прототип своєї героїні: «Ниловна — портрет матері Петра Заломова, засудженого в 1902 році за демонстрацію 1 травня. Вона працювала в організації, розвозила літературу, переодягнена мандрівницею, в Іваново-Вознесенськом районі. Вона — не виключення». Те, що існування людини, подібного Ниловне, підказано дійсністю, дуже важливо. Шлях Ниловни — це шлях простої людини вреволюцию.

Авторське відношення до Ниловне очевидно. Не випадково саме їй приділяється вирішальна роль у розвитку сюжету добутку. Вона бере участь у всіх подіях, що відбуваються в книзі, опис часто ведеться від її особи. З’являється Ниловна не відразу. Не відразу дається і її портрет. Характерно, що лейтмотив, що супроводжує її появі в романі, — страх. Спочатку це страх забитої людини. Пізніше — страх за те, що люди не зрозуміють правди, ідей Павла. Страх переслідує мати протягом всієї книги, але поступово переходить в інше почуття — у гордість за сина. І наприкінці добутку — це вже страх за те, що вона не буде гідна Павла, і побоювання за людей, які роблять одне з її сином справа. Ниловна не залишає сина, вона Завжди поруч, а що може бути прекрасніше в житті! Не дивно, що саме почуття єднання із сином допомагає їй у якийсь момент повністю перебороти страх («Їй відразу стало краще, і вона зовсім зміцніла, додавши: «Не ганьби син-те. Ніхто не боїться!»).

З образом матері в добутку зв’язана тема відродження людської душі, тема другого народження людини. Гіркий не спрощує це відродження. Процес же переродження Ниловни взагалі Складний. По-перше, їй сорок років, а для того часу це вже був вік, на якому «жіноче століття» закінчувався. На початку книги Горький взагалі затверджує, що, «проживши таким життям років 50, людина вмирав». Ниловна — сформована особистість. Крім того, вона жінка релігійна. У вірі матері письменник бачить певну систему поглядів на мир, що допомагає їй вижити. Тому-Те Ниловна так боїться руйнування свій віри в Бога. Не випадково вона просить Павла й Рибина: «Уж ви мені Бога-Те залишіть, як я без нього жити буду?»

Якщо на початку добутку Ниловна вірує глибоко й жагуче, те в міру розвитку дії її віра відходить на другий план, вона навіть зауважує, що стала менше молитися. Таким чином, процес переродження матері пов’язаний зі зміною її світосприймання

И нарешті, Ниловна — просто жінка, а традиційні для її часу й середовища подання про призначення жінки обмежувалися сім’єю й дітьми. І це теж у відомій мері ускладнює її включення в активну діяльність. А тому вся книга стає історією відродження душі, звільнення особистості від страху

Поставивши в центрі оповідання неспроможна, забита істота, що у своєму житті нічого не бачило, крім побоїв і брутальності, Горький показав, як у процесі поступового переродження розширюється значення слова «мати». Спочатку Ниловна — джерело життя Павла, її любов — егоїстична любов до сина. Пізніше Ниловна починає відчувати себе матір’ю Знахідки, Наташи. Наприкінці книги вона мати всіх дітей: «Тепла тінь ласкаво оточила жінку, гріючи серце почуттям любові до невідомих людей, і вони складалися в її уяві все в одну величезну людину». Особливого значення набуває й наступна фраза: «Ми всі діти однієї матері-правди». Мати багато чого не розуміє, але вона почуває правду, тому що це закладено в ній споконвічно.

Для Горького надзвичайно важливий момент пошуку щирої віри. Протягом всієї книги мати шукає. У тексті постійно з’являється слово «Бог». Вихована на православних канонах, Ниловна бачить у Богу єдину силу, здатну відновити справедливість якщо не на цьому, то на тім світлі. Те, що поруч із нею живуть люди, що прагнуть створити справедливість на землі, робить на Ниловну найсильніше враження. А тому вона говорить: «Нещасна вона, наша жіноча любов. Любимо ми те, що нам треба… Інші люди за народ страждають, у в’язниці йдуть, і в Сибір, умирають. Хто їх штовхає, хто жене? Люблять вони! От вони — чисто люблять, вірують. Вірують, Андрюша. А я не вмію так, а люблю своє, близьке». Що ж відповідає їй Андрій Знахідка? «Усі люблять близьке, але у великому серці й далеке близько. Ви багато можете. Велике у вас материнське». Любов матері, дарующей життя й охраняющей це життя, на думку Знахідки, — любов природна, подібно тієї, що народжує нове суспільство. Відродження Ниловни — це віра в Андрія, що мріє: «Я знаю, буде час, коли люди будуть любуватися один одним, коли кожний буде як зірка перед іншим! Будуть ходити по землі люди вільною, великі волею своєї! Тоді не життя буде, а служіння людині, образ його піднесеться високо».

Зміст заголовка добутку полягає в символіці образа матері-созидательници, матері, що народжує «майбутнє в дітях своїх». М. Горький підсумовує ті подання про матір, які з’явилися ще в ранніх його добутках, де він говорить: «Прославимо жінку-мати, невичерпне джерело всеперемагаючого життя, прославимо у світі жінку-мати — єдину силу, перед якою відмінюється смерть» («Казки про Італію»).

Надзвичайно важливим моментом добутку стає сон Ниловни, у якому звучить основна тема життя матері: «Не залишайте дітей своїх на самотньому шляху!» Цей сон стає переломною рисою в житті героїні. Вона повністю звільняється від старої віри. І ми не сумніваємося — Ниловна допоможе вижити своїм дітям, дасть їм необхідні сили, підтримає їх у найважчу мінуту. Тому що вона — мати