Знаменитий вірш Некрасова «Поет і громадянин»

Значущість і декларативність характеру вірші підкреслювалися й особливим шрифтом, яким воно було надруковано. Це один з найглибших добутків російської поезії про співвідношення гражданственности й мистецтва. За образом громадянина вгадувалися вчителі й друзі поета, великі громадяни Росії — Бєлінський, Чернишевський. Але це не просто повчання. У суперечці, що ведуть поет і громадянин, розставлені не всі крапки над «і». Поет Н.

А. Некрасов висловив багато болісних і гірких сумнівів, у яких, безперечно, знайшли вираження настрою, що володіли самим Некрасовим, і в які відбивалася його творча доля. Таким чином, «Поет і громадянин» не тільки твердження, але й роздум. І звичайно, це нетерпляче очікування кращого майбутнього й заперечення сьогодення:

Коли вільно нишпорить звір, А людина бреде лякливо…

Вірш викликав особливі нападки й довго друкувався з купюрами й цензурними варіантами. Некрасов запитував: «А що таке громадянин?» І відповідав: «Батьківщини гідний син». І питання й відповідь не випадково виникають у другій половині 50-х років, що коли готувалася до змін, може бути, до революції Росія викликала до життя новий людський тип. Відповідь Некрасова начебто б невизначенийі: «Батьківщини гідний син». Його відповідь укладена не стільки у твердженнях, скільки в запереченнях: не чиновник, не купець, не мішанин, не кадет: … не сенатор, Не автор, не герой, Не проводир, не плантатор… Не… не… не… тобто людина, вільний від усього цього, не людина служби, а людина служіння. Уважається, що на питання про поезію й гражданственности Некрасов відповів відомою формулою: «Поетом можеш ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний». Справа не тільки в тім, що не можна зводити зміст великого добутку до однієї, хоча і ємній формулі, до того ж висловленої від третьої особи. Справа в тому, що сама ця формула часто читається неточно й вузько, як: не будь поетом, але будь громадянином. Тобто не важливо, чи поет ти, важливо — чи громадянин ти? Тим часом адже щирий зміст некрасовской фрази, здається, такий: якщо ти не поет, то громадянином бути зобов’язаний. Цензура не випадково запекло переслідувала вірш. Адресат звертання тут зовсім не тільки поет. Це звертання до гражданственности кожного, до читачів взагалі, до всіх людей, а не до поета або поетів, які — особлива стаття. Збірник 1856 року будувався так, що один розділ являв собою щось начебто поеми про народ, увінчаної оптимістичним «Школьником». Особливий розділ склали вірші, багато хто з яких оповідали про далекі народу силах. Тут в усій красі розкрилося сатиричне дарування Некрасова. Сатира часто була для нього не тільки засобом викриття, але й зіграла важливу роль у звільненні поета від старих літературних канонів. У Некрасова вона завжди більше, ніж просто пародія. Це, по суті, нова літературна форма.