Божественна комедія та її поетичний світ

Головним твором Данте Аліг’єрі, що приніс йому світову популярність, є поема Божественна комедія. Вона стала своєрідним мостом між культурою середньовіччя і епохою Відродження. Сам поет назвав її просто — Комедія.

Під цим терміном в середні століття прийнято було розуміти будь-який твір із сумним початком і щасливим кінцем. Епітет ж божественна був доданий критиками пізніше, але не для позначення її релігійної спрямованості, а як вираження виключного поетичного досконалості.

Данте одним з перших у західноєвропейській літературі зробив предметом поезії зображення людських пристрастей, причому для знаходження найбільш яскравих образів звернувся до загробному світі.

Його поема відрізняється надзвичайно чіткої, продуманої композицією, у чому знайшло відображення своєрідність художнього стилю поета. Він розділив свій твір на три частини, кожна з яких присвячена зображенню певного місця в потойбічному царстві: пекла, чистилища та раю. Кожна частина в свою чергу підрозділяється на тридцять три пісні. Взагалі, троїчну поділ характерно для всієї поеми і є глибоко символічним.

Воно втілює в собі християнську ідею про трійцю. Крім того, кожна з трьох частин закінчується одним і тим же словом зірки , а саме ім’я Христа римується тільки з самим собою і не згадується в розділі, присвяченому опису пекла.

Поема Данте дуже оригінальна, але при її створенні Данте все ж спирався на численні середньовічні й античні джерела. Тому твір побудований у вигляді досить популярних в середні століття видінь, або ходінь по муках, що в поетичній формі розповідають про поневіряння людини по загробному світу і про осягненні їм таємниць цього світу. Але якщо їх метою було показати гріховність земного життя і звернути увагу людей до життя загробного, то в Божественної комедії автор прагне показати і викорінити вади суспільства, а страждання грішників у пеклі покликані пробудити в людині бажання виправити своє земне існування.

Поет не веде читачів від реальності, а змушує повністю зануритися в неї, замислитися над своїм життям, переосмислити її у світлі отриманих знань. З античних джерел Божественної комедії найбільшу роль зіграла Енеїда Вергілія, де описується, як Еней спускається в Тартар з метою побачити свого покійного батька.

У поемі відчувається дивовижне поетичну майстерність Данте, що не має собі рівних у світовій літературі. Він мав унікальну здатність за допомогою декількох штрихів створити образи, глибоко відрізняються один від одного між собою. Всі його персонажі конкретні і індивідуальні, і це підсилює відчуття їх реального існування. У Божественній комедії найяскравіше проявилася суперечливість характеру поета і його творчості; тут найсильніше відчувається перехідність тієї епохи, в яку вона була написана. Релігійні тенденції тісно переплітаються в ній зі середньовічними устремліннями.

Особливо важливу роль у цьому відіграють алегорії, якими пройнята вся твір. Кожен момент у ньому тлумачиться не лише буквально, але і алегорично, причому в декількох планах: моральному, релігійному, біографічному та інших.

Читаючи твір, ми дивуємося того, яким багатством художніх форм користується автор: кожна з частин поеми має свій фон, своє забарвлення. Так, в Пеклі переважають похмурі тони, зловісні фарби, містичне поєднання червоного і чорного кольорів, що наповнює душу відчуттям чогось страшного, тривожного, невідворотного. У Чистилище цей лякаючий тон змінюється блідим і туманним. Тут в основному присутні блакитні, зелені, золотисті кольори; з’являються деталі живої природи — море, скелі, луки, дерева. І вже зовсім інша забарвлення Раю, де ми бачимо навколо блиск і прозорість. Тут усе сповнене чарівним світлом, гармонією і мелодійністю.

Кольорове розмаїття поеми допомагає автору передати зміну свого настрою, затвердити оптимістичне начало, пробудити прагнення до кращого. Але в яскравому тоні Раю він зовсім не бажає показати красу життя після смерті, він закликає людей створити це життя на землі. Намагаючись надати ще більшу переконливість своєї ідеї, Данте вдається до сильного, енергійному мови.

Він не зупиняється перед грубими виразами, оскільки побоюється, що його вірш недостатньо хрипкий і скрипучий, як вимагає зловісне жерло, куди спадають всі інші кручі.

Характерно й те, що поема написана народною мовою, так як Данте прагнув бути зрозумілим найширшим колом читачів. І він повною мірою досяг своєї мети. Його твір відразу ж набуло величезну популярність у народі, а згодом багато великі діячі впевнено зараховували Божественну комедію до шедеврів світового мистецтва, в яких, за словами А. С. Пушкіна, план великий обіймає творческою мислію.