Брати наші менші

У багатьох із нас удома живуть собака, кіт, папуга, рибки чи якісь екзотичні тварини. Ці створіння стають членами наших родин, ми любимо їх як рідних, дбаємо про їхнє здоров’я. Однак, піклуючись про своїх «домашніх улюбленців», ми зазвичай забуваємо про інших тварин, тих, які нам не належать, дозволяємо кривдити або й знищувати їх… Останнім часом люди надто часто виявляють жорстокість до своїх «менших братів» заради корисливих інтересів.

Я вважаю, що це аморально і жорстока поведінка людини стосовно тих, хто насправді потребує її захисту, має бути засуджена суспільством.

З давніх-давен людство намагалося жити в злагоді з природою. Людина розумна приручила багатьох тварин, зробила їх своїми друзями й захисниками і, назвавши «меншими братами», зобов’язалася не шкодити їм.

Пригадаймо повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», у якій письменник показав справжнє єднання людини та природи, уміння і навіть потребу «вищої істоти» піклуватися про тих, хто приносить їй користь і дарує радість. Герой цього твору Іван Палійчук змалку щиро любив природу, із вдячністю приймав її дари, умів дбати про тварин. Справжнім святом для парубка були дні на полонині, коли лише овечки ставали його співрозмовниками, його друзями. Коли він подорослішав і почав хазяйнувати, його любов до всього живого тільки зросла: «Як дитина для мами — такою була для нього худібка.

Весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови уположались».

Напевно, любов до природи тією чи іншою мірою властива всім нам. Однак, на жаль, сьогодні все частіше можна почути про браконьєрство, про масове знищення тварин та безпідставне знущання над ними. Чому це відбувається? Адже змалечку нас привчають любити «братів менших» і не кривдити їх, а бажання приручити тварину і дбати про неї властиве багатьом…

Важко відповісти на таке запитання. Можливо, люди, які нехтують природою, а відтак і світом в цілому, не здатні бачити прекрасне, їм не дано відчувати любов?

В оповіданні Є. Гуцала «Лось» описано зіткнення саме такої бездушної людини, вчинки якої продиктовані лише бажанням нажитися на м’ясі беззахисного лося, з маленькими чуйними хлопчиками. Коли читаєш цей твір, мимоволі хочеться захистити безневинну тварину, покарати браконьєра і навіть плакати з дітьми, для яких вбивство ісрасеня-лося стало справжньою трагедією, першим досвідом невиправданої людської жорстокості. Якщо оповідання Є. Гуцала викликає в читача такі почуття, значить, не псе ще втрачено і люди все ж таки здатні бути благородними, духовними, гуманними.

Кожен із нас хоче, щоб поряд була віддана й вірна істота, яка любить тільки тебе, радіє тільки тобі і ніколи не зраджує. Такими і є «брати наші менші» — тварини, яких ми наближаємо до себе й називаємо своїми друзями. Однак замало просто мати такого друга. Слід і самому бути другом, який ніколи не зрадить і не образить.

Заводячи «домашнього улюбленця», ми повинні відповідати за нього, а отже, зобов’язані бути людьми. Адже хто, як не людина, що гордо називає себе «царем природи», мусить про цю природу дбати?

Рекомендовані твори:

Вишня Остап. Мисливські усмішки. Гуцало Євген. Лось. Сім’я дикої качки.

Довженко Олександр. Зачарована Десна. Кобилянська Ольга. Земля.

Коцюбинський Михайло. Тіні забутих предків. Тютюнник Григір.

Дивак. Черкасенко Спиридон. Маленький горбань.