Центральна ідея і її вираження в п’єсі Фонвізіна «Недоук»

Російська література XVIII століття багато в чому визначила розвиток вітчизняної словесності надалі, підготувала її «золотий» XIX століття. Але, мабуть, із драматургів тої епохи лише Денисові Івановичу Фонвізіну вдалося пережити свій час. Його комедія «Недоук» по праву входить в «золотий фонд» російської драматургії й може бути поставлена в один ряд з такими блискучими її зразками, як «Горе від розуму» Грибоєдова, творами Гоголя, драматургією Островського Створена в умовах панування класицизму на російській сцені, вона несла в собі новаторські риси, які підготуємо появу й твердження реалізму в російському театрі Ще Пушкін визначив особливе значення Фонвізіна, якого він назвав «сатири сміливим владарем». Дійсно, «Недоук» є сатиричною комедією, у якій, за словами Гоголя, письменник розкрив «рани й хвороби нашого суспільства, важкі зловживання внутрішні, які нещадною силою іронії виставлені в очевидності приголомшливої». По сюжеті й за назвою «Недоук» — п’єса про те, як погано й неправильно навчали молодого дворянина, виростивши його «недоуком».

Проблема виховання, як відомо, центральна в ідеях Освіти й класицизму як його художнього вираження. Але Фонвізін набагато розширив саму постановку цієї проблеми: мовлення тут іде про «виховання» у самому широкому змісті слова. Сценічно Митрофан — той самий недоук, про яке говорить назву п’єси, — особа другорядне, але історія його виховання пояснює, звідки береться страшний мир Скотининих і Простакових. Це означає вже не просто постановку проблеми виховання, г розгляд обставин, які впливають на формування особистості, що відповідає завданням реалізму Природно, що таке завдання не могло бути вирішене тільки засобами класицизму, необхідно було знайти нові підходи до зображення героїв. Звідси й виникає своєрідний сплав традиційних і новаторських елементів вкомедии.

Цілком відповідно до правил трьох єдностей дія п’єси відбувається в садибі пані Простаковой протягом одного дня й всіх подій зав’язані в один вузол (єдність місця, часу й дії). У плані композиції письменник теж досить чітко дотримується традиції: персонажі чітко діляться на негативних, неосвічених і позитивних, утворених, групуючись цілком симетрично: чотири на чотири.

У центрі групи негативних героїв перебуває пані Простакова — всі інші персонажі цієї групи так чи інакше співвідносять себе з нею: «женин чоловік», «сестрин брат», «матушкин син» На чолі позитивного табору коштує Стародум, до якого прислухаються Правдин, Милон і Софія. Слід зазначити, що Фонвізін уводить у систему персонажів і ряд другорядних осіб, які тяжіють або до позитивного (Вереміївна. Тришкин, Цифиркин), або до негативного (Кутейкин, Вральман). Фонвізін широко використовує й такий прийом класицизму, що допомагає розкриттю характерів героїв, як мовці імена й прізвища: Простакова, Стародум, Скотинин, Правдин і інші. Цікаво, що потім у Пушкіна в «Євгенію Онєгіні» серед гостей, що приїхали на іменини до Тетяни, з’являються «Скотинини, чету сива», що відрізняються такою же плідністю, як і фонвизинские.

У дусі класицизму малює Фонвізін і свого улюбленого героя Стародума як героя-резонера, що висловлює авторську точку зору. Сам Фонвізін покладав більші надії в справі виправлення пороків суспільства на освіту дворянства И в тім же дусі висловлюється його герой: «Ну, що для батьківщини може вийти з Митрофанушки, за який невігласа-батьки платять ще й гроші невігласам-учителям? Скільки дворян-батьків, які моральне виховання синка свого доручають своєму рабові кріпакові!

Років через п’ятнадцять і виходять замість оного раба двоє: старий дядько так молодий пан». Більше того, навіть із погляду стилю мовлення Стародума близьке до складу статей і листів автора.

Як і треба позитивному героєві в п’єсах класицизм?, Стародум говорить правильною, книжковою мовою. По Фонвізін розширює вузькі рамки класицизму, уводячи в мовлення героя й інші індивідуальні риси: афористичность, насиченість архаїзмами Цей же прийом письменник використовує й у мові інших персонажів, що у такий спосіб стає засобом їхньої індивідуалізації й допомагає розкрити соціально-психологічну сутність. Так, наприклад, всі індивідуальні й типові якості Простаковой відбиваються в її мові. До крепостним вона звертається грубо, використовуючи лайливу лексику («собача дочка», «Кепська пика», «бестія»), а до сина Митрофанові звернене ласкаве, турботливе мовлення матері («душенька», «друг мій сердешний»).

З гістьми Простакова — світська дама («рекомендую вам дорогого гостя»), а коли вона принижено голосить, вималивая собі прощення, у мовленні її з’являються народні звороти («мати ти моя рідна, прости мене», «винну голову меч не січе»). Взагалі ж треба відзначити, що хоча герої Фонвізіна, як і потрібно в класицизмі, не розвиваються, але в живій тканині добутку їхні характери часто здобували невластиву драматургії класицизму багатозначність — це явний хід убік реалізму. Гак, якщо образи Скотинина, Вральмана, Кугейкина загострені до карикатурності, го образи Простаковой і Вереміївни відрізняються великою внутрішньою складністю Вереміївна — «раба», але вона зберігає ясне усвідомлення свого положення, прекрасно знає характери своїх панів, у ній жива душа. Простакова, злісна, жорстока кріпосниця, виявляється в той же час люблячою, турботливою матір’ю, що у фіналі, відкинута своїм же сином, виглядає дійсно нещасної й навіть викликає наше співчуття И нарешті, новаторство «Недоука» виявилося в тім, що зберігаючи одну лінію розвитку інтриги (за руку й серце Софії борються трохи претендентів: искренно люблячий її й улюблений нею Милон, а також довідалися про багате придане Скотинин і Митрофан, вірніше, його мати, що намагається влаштувати щастя сина), Фонвізін включає в п’єсу кілька взаємозалежних проблем. Основні з них — це проблеми кріпосного права, виховання й форми державної влади, які в комедії, як і в дійсності, взаємообумовлені. Автор також ставить питання про неухильне виконання «посади» кожним громадянином, про характер сімейних відносин, про утворення дворян і інші Так що добуток у цілому виглядає аж ніяк не однолінійним, а багатоплановим і багатоаспектним.

Але чи вірить автор, що виправлення всіх суспільних пороків, «скотинячих» пороків людської натури можливо шляхом виховання? На питання Правдина про цьому Стародум відповідає: «Мій друг! Помиляєшся. Марне кликати лікаря до хворого незціленного. Отут лікар не допоможе, хіба що сам заразитися».

І в цьому теж виявився реалізм Фонвізіна Пройшли року, минули два сторіччя з тих пор, як з’явилася смішна й смутна комедія Фонвізіна. Але герої її залишилися жити, ми знаходимо серед наших сучасників своїх Скотининих і Правдиних, Простакових і Стародумов. А Митрофанушка став загальним образом і, видимо, залишиться таким ще довгий час — на жаль! Його знамените: «Не хочу вчитися, хочу женитися» — здається, так і розноситься луною серед наших молодих людей. І в цьому ще одне підтвердження справжнього реалізму комедії «Недоук».